Я мушу мовчати

Вже менi не цiкаво писати
Кожен мiсяць для тебе той лист.
Ти не зайдеш до мене в кiмнати,
Я не в змозi долати тих мiст.
Чи сплануемо разом десь втечу?
Тiльки, де нам узяти тих крил?
Я нiколи, повiр, не перечу,
Що ти е тим оазисом сил.
Хочу тебе щодень обiймати,
А не брати у постiль твiй лист,
Де е фото твоеi кiмнати,
Чи отой, понад рiчкою, мiст.
Я не знаю, кому нинi добре?
Може iх ще також обпече?
Твое серце насправдi хоробре
Не хоробрiсть мою любить ще.

Пахощi Пачаттi

Ти любиш танцювати
Пiд пахощi Пачаттi.
Я не пiду з кiмнати —
Не часто я е в щастi.

Ти дивишся ласкаво
Чи думаеш про грошi,
Кричу тобi я: «Браво!»,
Бо танцi е хорошi.

Ти вже стомилась нiби,
А я – увесь у мрiях,
Що все життя так мiг би…
Аж раптом в твоiх дiях

Я вгледiв, що ти, схоже,
Пiд пахощi Пачаттi
Забрала в мене грошi,
І я уже не в щастi.

А каже продавчиня:
Пачаттi для багатства…
Яка ж ти е дiвчина?
Ти просто справжне блудство!

А ти менi…

А ти менi вiд iменi
Моiх вчорашнiх снiв
Розкажеш, як були сумнi
Тi мрii, що аж млiв.

А я тобi в своiй журбi
Розкажу про дощi
Й, що добре е менi в юрбi,
Як спокiй – на душi.

А ти ввiйдеш зi мною теж
У стан моiх вагань
І вже не будуть знати меж
Всi спроби починань.

Бо ти менi вiд iменi
Моiх вчорашнiх снiв
Все кажеш, як були сумнi
Тi плани, що хотiв…

Вiдпусти

Так прикро враз менi було
Аж зникнути хотiв!
Я ж завжди нiс тобi тепло,
А ти менi – дощiв.

Я – спокiй серед гожих днiв,
А ти – лише той птах,
Що мiсто мое звеселив
Тим спiвом в небесах.

Той спiв мав явно за мету
Змiнити всiм думки,
Що я розгублюсь на лету,
Як вийду «з-пiд руки».

Мене тримати хочеш ти,
Як море – своiх хвиль.
А я благаю: «Вiдпусти!»
Або пiду на штиль!

Набрид!

Любиш надто виганяти
Ти мене iз рiзних мiсць.
Мабуть, вдома лиш кiмнати
Є моя снага i мiць.

Ти псувати любиш справи,
Наче дощ – на полi жнив,
Наче муха, що до кави
Хоче впасти, аби з’iв.