Я мушу мовчати

Я мушу мовчати
Вадим Рибачук

Лiрична збiрка поезiй – перша творча добiрка автора, в якiй представлено на читацький розсуд роздуми i розповiдi з самого життя автора, де переплелись радостi i болi, тривоги, життевi невдачi i звершення мрiй. Збiрка поезiй буде цiкавою для тих, хто вмiе любити життя i прагне досягти власних вершин, а також для тих, хто прагне вiдвертих розмов про наболiле. Саме на сторiнках цiеi книги Ви зможете знайти вiдвертi зiзнання про поразки i злети в життi автора, якi притаманнi, мабуть, кожному з нас. Тому збiрка поезiй «Я мушу мовчати» викликае безлiч емоцiй, зiгрiвае душу i наповнюе ii вiрою в себе i вдячнiстю до тих, хто нас оточуе.

Вадим Рибачук

Я мушу мовчати

А сум розпростовуе постiль
І кличе до сну упертi надii.
Не хочу стояти з тими я поспiль,
Хто кривду у серцi своему лiлiе.

Заплющуе правда веселощам вii
І iстини стеле хустину просту.
Бо як досягаеш бажанi мрii —
Думками завваж про iх чистоту!

* * *

А я на щастя хотiв би
Тебе знайти серед бурi,
Де е твiй голос так, нiби
Чайка у неба зажурi.

А ти милуешся димом,
Що в’е з чужих благовоннiй,
Щоб зло здавалося пилом,
А мрii – морем пiвонiй.

А я шукаю пiдтримку,
Хто б мiг мене захищати.
Бо я е тиша в затiнку,
Вечiр на стелi кiмнати.

А ти, мов вiриш у Бога,
Списки складаеш порушень.
Так е невдала дорога
Творчо-життевих зрушень.

* * *

Ти мене ображаеш i пилко
Люди дивляться на злiснi вчинки,
Серед вулиць е соромно й гiрко
Чути вкотре вiд тебе вказiвки.

Смiло брешеш ти в очi тим людям,
Там провини моi не злiчити!
Котрим маю довiритись суддям,
Щоб зiв’яли омани, мов квiти?

Ти мене ображаеш i небо
Сипле громом зневiру у краще.
Я на мить зневiрюсь у себе,
А назавжди – не змусиш нiзащо.

Ти мене не питаеш про блага,
Кортi хочу в життi своiм мати.
Бо «болить» тобi власна повага,
Добрi статки, розкiшнi кiмнати…

Чим я жити тобi заважаю? —
Просто мрiю про кращу Вкраiну!
Може мало тобi е врожаю?
Бог дае усiм людям хлiбину.

Ти мене ображаеш i вдачу
Знов затьмариш, ламаючи долю.
Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!
Тiльки нащо доводиш до болю?

* * *

Похвалю щосил —
Тебе задобрю.
Як менi без крил
Пiзнати волю?

Подiлю цей свiт
На сум i правду,
Де мiй перший злiт
Ти мiняв на зраду.

* * *

Застигла радiсть на обличчi,
Образ забулись почуття
І я знаходжу в протирiччi
Любов до себе й майбуття.

Не хоче серце болю й кривди,
Що сенс надii змiнить в жар,
Стоять тих попелiв вже скирти,
А мрiявсь шлях по вище хмар.

Зайду у храм – зiтру iз тишi
Сакральнi мрii про дива:
Ми е не кращi i не гiршi,