Я мушу мовчати

Лиш iнших любимо жнива.

В молитвах нiч розгубить злостi:
Повз прiрву шлях також лежить.
Ми е не ляльки i не гостi,
Для рiшень маемо лиш мить.

До мрii шлях – не на паперi,
Збери той шлях з дрiбних зiрок.
Бiда ввiйти не зможе в дверi,
Як ти не ступиш хибний крок.

Застигла радiсть на обличчi,
Образ забулись почуття,
І я знаходжу в протирiччi
Любов до Бога i життя.

* * *

Всi мрii е безкрилi —
Такi мiж нами битви.
Я програю по силi,
Чи то е час молитви?
Моеi аури небо
Похмурене, як взимку.
Тут пестощiв не треба
Чи горами мандрiвку…
Так важко засинати,
Вдень хочеться до правди,
Немов весна – в кiмнати,
Таемностi – до зради.
Ти хочеш руку миру
Як бачать надто люди.
Та я тобi не вiрю!
Тож миру в нас не буде.
В моiх долонях вiра,
В твоiх долонях зброя.
Що е у Бога мiра?
Де той ковчег, що в Ноя?
Ти знаеш тiльки силу,
Я вiрю в власнi мрii…
А раптом хтось iз тилу
Менi додасть надii?..

* * *

Бажанням моiм ще не вмiеш радiти,
І кроки моi голоснi i раптовi…
Та ми будем разом, як рiчка i квiти,
Як втома i радiсть в ранковому словi…
Ти так всеосяжна у вчинках i мрiях.
Я тiнню принишкну мiж крапель дощу,
І буду щасливий в твоiх всiх затiях.
І так неохоче колись вiдпущу…
Бажанням моiм ще не вмiеш радiти,
І в гнiвi твоему моя е причетнiсть.
Ми е недоречнi, як вiйни i дiти,
Та Боговi в милiсть бува недоречнiсть.

Без перцю

Я хочу блукати
З тобою чи вiтром,
Набридли кiмнати
З мовчанням i свiтлом.

Люблю я радiти
Пробудженим мiстом
Й наповнюють квiти
Життя свое змiстом.

Нам треба вiдвага
Не лиш планувати,
Принесла наснага
Лиш чвари в кiмнати.

За мрiями втома
Закралась вiд слова,
Що краще е вдома
І нащо розмова?

Я хочу в краiни,
Де сонце i правди.
Менi б все в руiни:
Всi справи i зради!

Шукаю скрiзь волю,
Чи зраджую серцю…
Бо хочу я долю,
Солодку… Без перцю!

Танцi

Я прошу тебе до кiмнати,
Жодних слiв казати не треба.
Ти навчиш мене танцювати,
Ти навчиш повiрити в себе.

Кроки е виключно вдалi,
Рухи е надто бурхливi.