6 смертних грiхiв. Сила негiдному…

Закутого повiк в пiтьму.

Так мабуть вибрали не ту,

Не та то доля, не багата,

Нiчого владi з неi взяти,

І крадiям вона не гук.

Не гук про милостень довiльно,

Не гук про сонце i про вiру,

Не гук про щастя i тепло.

Вона страждае як всi мабуть,

Проблем не мало, бога прагнуть,

Їi душа i тiло, то,

То, в що дух ii так вiрить,

У не змiну правил вiру,

У чудове майбуття,

Здаеться ось воно життя.

Та як враз вона побачить, то i мигом все закладчать,

Загарбають увесь цей свiт,

Свiтло долi те невинне,

І чудове те довкiлля, яке на душу подають.

І мир i долю програють!

Жила в обшарпанiй хрущiвцi,

У сплiснявiлiй страхом плiвцi,

Згубила все, що вже було,

Й грошi впали на панелi,

І в пiдворотнях в iнтерстеллi,

І в парадоксi близнюкiв…

В кротячу нору не залiзла,

У червоточену не влiзла,

Тобто жила у всiх проявах

Найницiшим там життям.

ІІІ

Зло не плаче, зло в коморi…

А що ж зневiрений помiрно,

Як вiн дойшов до участi такоi плинно?

Яким лайном вiн був i став?

Нiхто не бачив його темно,

У мiстi тiм його злиденнiм,

Там, де й формувався наш соцiопат.

Авжеж початок був не дуже,

Хлопчина з мрiею прийшов,

На розум чистий, волю, душу.

З сумлiнням янгола свiт цей знайшов,

Але вiд янгола людинi не далеко,

Упасти в немiчнiсть рокiв,

Стати нiкчемою в наметi,

Бути нiкчемою у снi…

Так ось вiн жив в поселеннi маленькiм,

Із батьком, мати кинула його…

Жив життям бiдного, буремного гофеста,

Жив iз психопатом на крилi.