Темний Світ. Рівновага

– «Пiратять»… у сенсi?

– Ну, я це так називаю. Як фiльми скачують незаконно. Пiратським чином. Так i його зараз скачують…

– Скачують… з торентiв чи що? Людину?!

Вiн подивився на мене вже знайомим поглядом ученого верблюда, згори вниз:

– Гриша сказав, ти з позавчорашнього дня в службi Доставки?

– З учорашнього.

Вiн зiтхнув, мовляв, навчати новачкiв не наймався.

– Тiнь установила з жертвою контакт i викачуе з неi життевi сили. Так зрозумiлiше?

– Як ти знаеш? Ти що, теж бачиш цi знаки, кров на лицi…

Вiн помотав головою:

– Нi. Я чую. Нюхом.

Його нiздрi ледь сiпнулися:

– У тебе друга група кровi, парфуми Kenzo Flower By Winter Flowers, сьогоднi ти була в басейнi, iла пiцу «Маргарита» i пирiжки з м’ясом.

Я довго мовчала. Вiн доброзичливо чекав, поки я впораюся з черговим шоком.

– Я тебе боюся, – вичавила я нарештi.

– І марнуеш купу часу на непотрiбнi емоцii, – повiдомив Пiпл. – А хлопцевi залишилося жити щонайбiльше добу.

– Жити?!

– З нього качають час життя – конкретно так… За годину вiдбираеться кiлька рокiв. Завтра вранцi з хлопця буде труп.

– А що ж нам робити?!

Вiн подивився поблажливо.

* * *

Мiша i його подруга сiли в маршрутку. Я пiдняла руку, зупиняючи машину. Пригальмувала зелена «копiйка»:

– Дорогу покажеш?

Пiпл грубувато смикнув мене за лiкоть, вiдтяг од машини й кивнув водiевi, щоб iхав далi.

– Ти чого? – я вирвала руку.

– У цiй машинi вчора таке возили, що я й говорити не хочу, – сказав вiн уривчасто. – Он синя iде, спиняй ii.

Ми влiзли в стару синю «Мазду». Пiпл повiв нiздрями, але промовчав. Водiй iхав за маршруткою, нi про що не питаючи, – на щастя, рух був нешвидкий.

– Тобi, мабуть, важко, – сказала я, забувши про застiбку на губах.

Вiн запитально звiв брови.

– Ну, з таким нюхом, – уточнила я.

– Я звик.

– «Парфумер» Зюскiнда читав? – я була впевнена, що вiн зацiкавиться, але вiн байдуже похитав головою:

– Нi.

– Хоч кiно дивився?

Вiн посмiхнувся:

– Ти все-таки дуже багато базiкаеш.

Я ображено прикусила язика. У цю хвилину маршрутка, за якою ми тяглися, зупинилась коло узбiччя, i з неi вийшли Мiша зi своею брюнеткою.

* * *

Пiпл iшов по слiду, як собака, не дуже при цьому напружуючись i, само собою, не водячи по землi носом. Тому ми могли вiдстати й не боятися, що нашi пiдопiчнi помiтять стеження.

Коло пiд’iзду дев’ятиповерхiвки вони зустрiли, очевидно, сусiдку. Їi ми спершу почули й тiльки потiм побачили.

– Я подзвонила хазяiновi вашоi квартири! – кричала лiтня жiнка. – А наступного разу подзвоню в мiлiцiю!

Мiша щось примирливо сказав, я розчула тiльки: «Тьотю Свето, ну чого ви…»

Жiнка пiдвищила голос:

– Безсовiснi! У чоловiка мiгрень, а вони музику врубають о сьомiй ранку!

Брюнетка ввiйшла в пiд’iзд, навiть не глянувши на засмучену сусiдку. Я догадалася: це дiвчина врубае музику. Вона робить зарядку й робитиме, а сусiди можуть хоч об стiнку розбитися. Бiдний Мiша…

– Ця тiтка не Тiнь випадково? – запитала я Пiпла. Вiн хитнув головою.

Ми дочекались, поки обурена жiнка вiдiйде, i рушили до пiд’iзду. На дверях був кодовий замок, Пiпл нахилився, нiби ненароком обнюхав кнопки й одразу набрав правильний номер. Усерединi, в пiд’iздi, було темно й вогкувато, менi на секунду згадалося пiдземелля з порталом.

Пiпл iшов, неквапливо пiднiмаючись сходами, iнодi зупиняючись, iнодi нахиляючись до дверей квартир.

– Немовля, хлопчик, штучне вигодовування. Пуделиха з тiчкою. Парфуми «Шанель», фальшивка, фу… А тут що?

Вiн зупинився, пiдiбравшись, як мисливський пес. Я завмерла, боячись йому завадити.