Міражі

Закам’янiле – мiниться – й пливе.
І легiт, – двi-три рисочки, – траву.

Й на нiй – хмизин тоненьких, – стрiчка, – в’язку,
Що – широчiнь, де i для двох – завузько.
Саме повiтря – лиш для цих  причали,

Й вуста навколо з порожнин, – i чола.
В буття осердя – усмiх-ехолот —
У iскру, яку – т- й тлiн – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набiк – i довбню, – i довбило.
Дитячi крочки – в туркусове – й бiле.
Перемiстились – хмаросяги болю —
До кiстякiв, що – тiточок – дебелих.

Безногий спогад – б’е себе – у груди, —
Перехiдного – нетривкий порадник.
Паленцi – в свiтло – скрiзь – шукають броду
Вiд гуманоiдiв – й свiтiв гiбридних.

І свiдомiсть – ножицями – костюмер,
Який – пiд лiд – кiлька столiть – тому.
І домовичок, – в кiш – гуню – i клапаню[2 - Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.],

І грiшми – серед – дiйсности лушпиння.
І йому – допомагае – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогiн.

САДИ

Ще – колесо, що – зменшуе – резерви.
Здаеться – змиг, i дах – над свiтом – зiрве.
Та – крiзь нутро – вряди-годи – i цезура,
Де чути – й спiлкування iнфузорiй.

В повiтрi – самi сходи – i поруччя.
Впритул – канали – й стiни – межирiччя.
З пустелi – лише часом – вир гарячий,
Який – вугiллям – почуття – i речi. —

Й свiдомiсть- в тiнi – з кухликом – Цiрцея —
Із хлiбних кульок – корабель – моцуе.
Душа – на вiтрi, самi – шати – сяють. —

Й серпанок слiв, що – зблискують – росою.
Вiдходить тлiн, бо час – напосiда.
Хоч – покищо – сади, сади, сади.

Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ

Той, хто – лiчив, помер, а птах – кукука.
Жують – хто – гуму, а хто – листя коки.
Пелюстка плаче, i озон – на скалку,
Бiля вокзалу – безпритульних кiлька.

Красунечка, – на грудях – пектораль, —
У пальчиках – пiвверчика морель.
За нею – назирцем – у джинсах – троль, —
Із ресторану – з крабами – тарiль.

Крiзь – тропiки квiткарнi поруч – клiвер.
В чекальнi – спеку – вентилятор – мляво.
Задуха – свiт – вмикае – й вимика.

Не з хмаросягiв – мiсто, – з макiтер. —
Мандруе скло, аж осетри – з гiтар.
Дном хлопцям – бiля каси, де – квитки,

Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —
Й знов порожньо, крiм – трьох очей – в кутку.

ГОДИННИКАР

Пiд землю – час – стрiлки i циферблат.
Прорив – в буттi, i все – назад – в табльо.
Лишилось – тiльки – декiлька приблуд,
Що – мiкроклiмат, де – на кiстку – зблiд

Свiт. – Й обрiй, – хоча й тяжко хворий, —
Все ширшi кола, щоб – стрiмкiше – в вирiй.
Бож – крiзь матерiю – скрiзь навстiж – дверi,
Що – ополоники, – ущерть – навару.

І кожний – шкутульгае – навмання,
Не знати, чи клубочення – мине,
Адже серпи – ворушаться – зi споду, —

Й не видно, з яких вимiрiв – нападник.
А покищо – геть – з лусок, плазми, шкiр, —
Заки – усiх – новий годинникар.

ТЛІН-СТРАШКО

На пiдвiконнi – на тарiлцi – груша,
Яку – кружалами – промiнчик- рiже.
Дерева – позбуваються – мережив.
Стоiть – на брамi – мiжсвiтiв сторожа,