Травень

– Ну, що, будеш виставлятися? – крiзь зуби цiдив Бритий.

– За що? – Говорив, наче не розумiючи.

– Не включай дурника! Ти вже давно зависаеш тут, а ще не пригощав хлопцiв. Хочеш тут тертися – маеш розщедритися.

– В мене немае грошей, хлопцi!

Кулак вже летiв, мов комета в орбiту моеi щоки. Удар легко вибив з рiвноваги, i я гепнувся просто на запльовану брукiвку. Ворог не угомонився i взявши за барки продовжував мене товкти. Я намагався закривати обличчя руками, удари градом сипалися, i я нiчого не мiг вдiяти. Приятелi Бритого гиготiли, а моi спроби виборсатися, викликали у них новi вибухи конячого смiху. Товаришi кинули мене напризволяще, немов собаку пiд мостом в мiшку, коли та набридае. Нiхто не вийшов подивитися, що тут коiться, нiхто не спробував завадити розправi, це шокувало мене. Коли вже починав непритомнiти, коли все обличчя було заюшене в кров i я не вiдчував болю – хтось одним махом скинув з мене Бритого, мов кота зi столу i той упав на брукiвку поряд зi мною, приятелi Семена стояли мов укопанi й нiчого не могли вдiяти.

Моiм рятiвником був Данило, але ми не були тодi ще знайомi. Я лежав обiпершись спиною об стiну забiгайлiвки, i стiкав кров’ю. Вiн допомiг пiдвестися i повiв мене, мов бабуся гарбуза з городу, обхопивши однiею рукою.