Записки вільного мандрівника

Пройшов через перше село яке трапилось на моему шляху. Називаеться воно Яловичi. Маленьке, затишне поселення на березi Стиру. Бачив одну дуже цiкаву хату. Чомусь вона менi нагадала козацьку. Коли заходив у село побачив дещо що дуже мене вразило. Хата мазанка, але двоповерхова, стоiть на великiй кручi на березi рiчки, одним боком в притул до лiсу. Бiля хати е вiтряк, який виробляе електроенергiю, але найбiльш мене вразили сонячнi батареi на даху. Людина не залежна, ii не цiкавлять цiни на нафту, курс евро, i хто президент. Поруч лiс де е ягоди гриби та дичина. З другого боку рiчка з рибою, а пiд самою хатою клаптик городу.

В Яловичах зустрiв дiдка, присiв до нього на лавку, поговорив з ним розпитав дорогу побажав йому здоров’я i пiшов далi.

О 15:30 пiдiйшов до Межирiччя. Перед входом у село з правого боку трохи поодаль вiд дороги розташований курган, напевно козацький, а може i Скiфський. Перейшов через кавальчик-рiчечку по мiстку та iду далi.

Іду Межирiччям до села Пiдлiсцi, такi вiдчуття, що потрапив в козацькi краi. Козаки любили селитись в отакiй мiсцевостi. Бiля рiчок. Тут завжди була вода i було чим себе прогодувати. В рiчках була маса риби, а в навколишнiх плавнях було безлiч рiчкового птаства. Одним словом вони були незалежнi вiд наших вiнценосцiв. У них завжди була iжа та вода, а бiльше для щастя людинi майже нiчого i не треба.

Ну дуже гарнi краi. Пагорби, гайочки, кургани, рiчка. У селi багато закинутих будинкiв, проте тi, що залишились маленькi, охайнi, …як добре мандрувати. Над головою неймовiрно блакитне небо, час вiд часу по ньому пробiгають коники-хмаринки. Повiвае ледве вiдчутний вiтерець, трохи припарюе, можливо буде дощ. Проте це мне не лякае…

16:12 за Киiвським часом, я заходжу в село Пiдлiсцi. Тут козацьким духом все ще бiльше просякнуто. Село мае трохи дивне планування, принаймi стара його частина. Будинки розмiщенi на значнiй вiдстанi один вiд одного.

Бiля одного з таких будинкiв на городi побачив чоловiка, вирiшив про всяк випадок запитати дорогу, щоб пересвiдчитись чи правильно я iду. Чоловiк пiдказав куди та як iти, iду правильно. З сусiднього городу нашу розмову почула жiнка i сама пiдiйшла до мене. Запитала куди я i звiдки. Поцiкавилась чи маю що iсти чи не голодний. Дозволила набрати води. Ви знаете я дуже щасливий що пiшов у цi мандри, що менi зустрiчаються такi люди. Жiнка зовсiм не здивувалась, коли я сказав куди та чому iду, не сприйняла мене як божевiльного. Вона була дуже привiтна, в мене навiть склалось враження, що таких подорожнiх вона бачить мало не щодня. Я зрозумiв що в нашiй краiнi ще не все втрачено, поки в нiй е такi люди. Наша сила не у мiстах, цих прогнивших мегаполiсах…, а в маленьких мiстечках i селах, де люди вже багато рокiв, сотнi тисячi зберiгають народну мудрiсть i любов до природи… iшов я берегом. По праву руку була рiчка, а по лiву на пагорбi досить великий лiсочок. Вiн закiнчився, а вiдразу на узлiссi кладовище. Я чомусь впевнений, що там ще е козацькi могили. Тiльки вони могли вибрати для побратимiв якi загинули боронячи свою волю, таке гарне мiсце. На пагорбi з якого видно на в круги на десятки кiлометрiв. Краса неймовiрна. Збоку лiс, знизу рiчечка. Згадуеться вiрш: пiд гаем в'еться рiчечка, як скло вона блищить, долиною широкою кудись вона бiжить…

16:46, щойно вийшов з магазину-бару «Оленя». Саме тут два роки назад ми з Толiком робили привальчик i випили по пляшечцi пiнного напою. Сьогоднi я теж зробив зупинку i втамував спрагу пивечком.

Як кажуть на Львiвщинi нинi 16:55 i я iду лiсом. По дорозi зустрiв дiдуся який кониками пiдкинув мене до лiсу i показав коротку дорогу на Торговицю. За лiсом буде село Нове, а там i Торговиця. Декiлька сiл назад зустрiв хлопчину рокiв тринадцяти. Дуже колоритний хлопак. Шкода що не маю фотоапарата, вийшло б гарне фото. Як заведено в селах молодшi першi вiтаються зi старшими. Хлопець привiтався, я у вiдповiдь. Засмаглий, зуби бiлi аж свiтяться, волосся русяве, в очах iскорки щастя. Справжнiй козак. Такому не страшний нiякий рак шкiри та iншi напастi. Вiн живе на природi. Кожного дня ходить пiд сонцем i заряджаеться його життедайною енергiею. А тi хто сидить по офiсах, засмагають у солярiях i раз у рiк на морi тих i беруть всякi напастi.

А зараз 16:58 i я на перехрестi. Менi потрiбно iти по «вкаткованiй» лiсовiй дорозi, так сказав дiд, що мене пiдвозив. Але фокус в тому, що тут три дороги та нiби всi «вкаткованi», принаймi спочатку, i яка моя. Ну що iдемо прямо, раз дорога починаеться, значить десь вона закiнчуеться або переходить в iншу, значить десь вийдемо. Іду лiсом пiд Торговицею. Лiс великий справжнiй. Ось поперек дороги лежить дерево, i впало воно не сьогоднi, а чи та це дорога, раз по нiй давно не iздили. «Дасця» знати.

17:00 передi мною величне дерево. Дуже велике, як у висоту так i ширину. Безлiч гiлок, якi розрослись потужною кроною в рiзнi боки. На певно на таких деревах любив сидiти казковий соловей розбiйник.

18:37 iду на Красне. В Торговицi на зупинцi довелось перечекати невеличкий дощ з грозою. Поряд запримiтив собi копичку соломи, про всяк випадок. Адже вже вечорiло i дощ невiдомо на скiльки затягнувся б. Та скористатись нею не довелось. У напрямку Красного збираються хмаринки, можливо попаду пiд дощ. Але головне зараз добратись до рiчки вiд якоi я вiддалився на кiлометрiв три-чотири. Хочу скупатися. До села як менi казали кiлометрiв шiсть, ну нехай десять, два я вже пройшов. Нормально до темноти встигаю. Зустрiчаю дядька на кониках, добре «вклеяного». Запитую ще раз дорогу. Вiн питае куди iду, кажу в Берестечко. О то каже iди «прамо-прамо» по цiй дорозi та через кiлометрiв п'ятнадцять будеш в Демидiвцi. Але по iхньому п'ятнадцять це цiлих двадцять, та й в Демидiвку менi не по дорозi. Цей чоловiк теж поцiкавився чи не голодний я, що не аби як порадувало.

19:47 я порушив всi графiки, о восьмiй я вже мав бути на привалi. Та менi пощастило. Поворот на Красне такий невиразний i без вказiвника, що я його мало не проскочив, добре, що вчасно глянув на карту. В селi пiдiйшов до рiдного Стиру i нарештi скупався. Сил i бадьоростi вiдразу побiльшало i я готовий пройти ще стiльки ж. Та попереду ще далека дорога тому потрiбно ставати на привал, щоб зранку вiдпочилому з новими силами вирушати далi. В селi зустрiв батька з сином якi будували мiнi пiрс. Син виявився мисливцем. Вiн порадив менi заночувати в лiсi за селом. З його слiв там гарнi мiсця, поряд рiчка, а в кiнцi лiсу е стара пуста хата в якiй ночують мисливцi i в якiй можна переночувати менi. І знову менi попались добрi безкорисливi люди. В таких людях сила нашоi краiни. Вже за селом подумав, що потрiбно було запросити цього хлопця в гостi до Луцька чи хоча б iм'я у нього запитати. Ну нiчого я думаю ми ще побачимось.

21:40 я на узлiссi на березi Нашоi рiчки. І тут я сьогоднi буду ночувати. До хати дiйти не встиг, почало темнiти, але я натрапив на чудову галявину. Тут вже е дрова i навiть побудоване невеличке накриття на випадок дощу. Моему зору вiдкриваеться чудовий краевид, по небi пробiгають не частi хмаринки, за них виглядае мiсяць. Тепло. Горить багаття на ньому смажиться м'ясце. Спiвають нiчнi птахи. Потрiскують дрова. Сюркочуть коники. У флязi коньячок. Я приготовив собi ложе з гiллячок сосни. Краса. Буду спати. Добранiч.

14 серпня 2013 року.05:49. Я прокинувся. Нiч пройшла добре, виспався, було досить тепло. Нiч була теплою, i завдяки лiсу в мене були дрова, вогнище горiло цiлу нiч. В ночi була цiкава пригода. Десь в годинi другiй я прокинувся вiд того, що в мене на нозi щось сидiло i як менi здалось дивилось на мене. Вiд утоми спав досить мiцно, тому вiдразу не зрозумiв, що вiдбуваеться. Коли вiдкрив очi то побачив на нозi щось маленьке, порухав ногою i воно беззвучно зникло, з просоня я навiть не зрозумiв в якому напрямку. Подумав, що маленька ящiрка, але навряд чи. Воно здаеться не побiгло, а полетiло. Можливо кажан. Але ж вони висять в низ головою, а летючi мишi йоги якi стоять на головi менi ще не попадались. Напевно це було маленьке совеня, iх тут лiтало досить багато. Що ж нiч закiнчилась, роблю зарядку, вмиваюсь, снiдаю i далi в дорогу.

06:51 знайшов я хату, про яку менi говорив вчорашнiй хлопець. Добре, що я до неi не пiшов, тому що до неi я б пiдiйшов коли вже стемнiло, а не знаючи мiсцевостi тут краще не ходити, кругом хащi зарослi, старий повалений паркан з цвяхами.

Трошки поблукав. Пiшов по над руслом, кладочками переходами та вийшов на острiвець з якого або вплав або назад по кладочках. Але що цiкаво, вийшов я на протилежному до Малева березi, якраз у тому мiсцi де ми з Толiком не раз рибалили.

Далi iду лiсовою дорогою в бiк Охматiвки

07:19 вийшов я не в Охматiвцi, як хотiв, а дав добрий круг лiсом i вийшов там де вчора входив у лiс бiля Красного. Ну що ж це доля, повертаюсь у Красне i пiду вже цiею дорогою. І можливо зустрiну хлопця, дам своi данi й запрошу у гостi в Луцьк.

13 серпня 2013. 08:03, за бортом погода нормальна, не гаряче не парить, вiтру майже не мае, трохи хмурно, але дощу думаю не буде. Трохи помiнялись плани, на Охматкiв не пiшов iду на Княгинине, а туди кiлометрiв десять.

08:40 iду на Княгинине. Топаю хвилин сорок, а його ще й близько не видно. Добре, що вчора не послухав дядька вмазаного i не пiшов на Демидiвку, туди напевно дiйшов би пiд ранок, або мусив би ставати на привал бiля дороги. Іду дорогою вимощеною камiнням напевно ще за царя, але дорога збереглась, можна сказати iдеально. Хоч iти такою дорогою не дуже зручно. Бiля дороги зустрiв яблуньку невеличку, яка пригостила мене трьома яблуками. Подякував людинi яка ii тут посадила. Зазвичай я не iм того, що росте при дорозi, але тут так глухо, що напевно проiжджае не бiльше двох-трьох автомобiлiв на тиждень. Скiльки часу iду ще не зустрiчав, не те що авто, але навiть коней чи велосипедистiв. Хоча велосипедний слiд бачив.

09:43 прийшов у Княгинине. Перейшов мiсток через рiчку Жабичi. У цьому селi бiля церкви повернув на право i пiшов вниз польовою дорогою на Лопавше.

12:23 i я вже у Хрiнниках. Тут трохи перепочив, з'iв морозиво. Спитав коротку дорогу на Вербень i вирушив в дорогу.

12:51 починаеться, всупереч моiм прогнозам невеличкий дощик. Я пiдходжу до джерела, що бiля лiсу мiж Хрiнниками та селом Вербень. Дуже гарне мiсце. На пагорбi стоiть пам'ятник внизу джерельце, поряд альтаночка. Напився водички, набрав собi у флягу та iду далi.

14:01 пройшов лiс i заходжу у Вербень. На входi у село з двох протилежних сторiн дороги на стовбах електромереж зробили своi гнiзда двi лелеки. Коли я заходив вони були у своiх гнiздах. У одному бусол на однiй нозi й в другому. Це менi нагадало Грецький острiв Родос. На якому при входi у нього з моря на двох великих колонах стоять олень та олениця, символи цього острова.

15:12 я вже у Пляшевiй. Мене пiдвiз дядько тракторцем, за що йому красно дякую.

16:38 зайшов у волинську область.

16:40 увiйшов в Берестечко…

    2013 рiк

Велосипедом по озерах

У мене залежнiсть. І зрозумiв це я лише вчора. Хтось не може без алкоголю, ще хтось губить себе наркотиками й цигарками. Моя ж не мае побiчних ефектiв, таких як головний бiль, ломка i тому подiбне. Вона приносить менi лише задоволення.

Я жити не можу без «дози» мандрiв. Бiльшiсть людей коли повертаються пiсля такого вiдпочинку додому ще декiлька днiв вiдходять. А я навпаки. Втоми не вiдчуваю, ходжу деякий час в режимi «тревел». Ось i пiсля крайньоi подорожi бродив цiлий день мiстом, а думки моi були далеко вiд нього, у лiсi-полi. Я шукав воду, мiсце для ночiвлi, дрова. Вiв бiй з комарами, прокладав маршрут i визначав сторони горизонту. « Тримало» мене так сильно, що замiсть лягти вiдпочити на диванi, я зiбрався i пiшов на рибалку. Не далеко в межах мiста, але все-таки я мав надiю отримати ще хоч ковток подорожнього повiтря. Побути трохи на лонi природи. Хоч i не такоi дикоi, як у далеких мандрах. Втекти вiд мiського пафосу i суети, до якого дуже важко знову звикати.

Сьогоднi пишучи цi рядки розумiю, що я пропащий мандрiвник i вже мене нiчого не виправить. Якось, не так давно, подумував поселитись у маленькiй хатинцi, подалi вiд мiста. На березi гарненькоi рiчки. Завести пасiку, собаку, ловити рибу. Доля, навiть, звела мене з добрим чоловiчком. Який хотiв бути моiм наставником. І навчати мене не тiльки бджiльництву, а ще й карате. Як виявилось у минулому вiн вiдомий тренер з цього бойового мистецтва. І хоч пройшов вже мiсяць, як я мав приiхати на навчання до Сергiя Семеновича, та хай вже вибачае, що не виконав свою обiцянку. При нагодi обов’язково завiтаю до нього щоб перепросити. Добрий учень з мене не вийшов би. Адже я б часто прогулював. Та справа навiть не у цьому. Навчившись пасiчникувати потрiбно ставити вулики та вести господарство. Отже, осiсти. А для мене це рiвнозначно смертi. Можливо колись, як буде важко волочити старечi кiстки по Землi Матiнцi, в рокiв дев’яносто, так i буде, але не зараз. Адже попереду ще стiльки не звiдано. Безлiч не бачених мiсць, нових пригод, знайомств. Тисячi заходiв i сходiв сонця у далеких свiтах та зоряних ночей просто неба. Купання у не знаних ранiше рiчках i озерах, морях i океанах. Спiви нечуваних пташок та iншi дива природи.

І едине, що мене стримуе вiд того щоб мiсяцями не з’являтись у рiдному мiстi Луцьку – це донечка. Яка дуже за мною скучае, а я сумую за нею. Вона ще маленька, iй лише три рочки. Я чекаю поки вона пiдросте. Тодi у мене з’явиться супутник у далеких i близьких подорожах. У неi вже е справжнiй туристичний рюкзак, хоч i дитячий i вона дуже любить ходити. Як тiльки навчилась топати не iздила у колясцi жодного дня.

Ну а поки я обмежуюсь не дуже довгими походами. І в основному мандрую просторами Украiни. От i крайня подорож, яка до речi, спонукала мене до написання цiеi розповiдi була по синьоокiй красунi Волинi. А точнiше по ii озерах.

Минулого року до мандрiвного життя спробував долучитись мiй двоюрiдний брат Олег. Вiн сходив зi мною у декiлька невеличких походiв. А потiм вiн став iнiцiатором одноденного велопробiгу. Ми проiхались по селах Луцького району, подолавши 98 кiлометрiв. А вже цього року вiн вговорив мене здiйснити вело подорож на протязi двох-трьох днiв. Чому вговорив?! Просто найбiльше я люблю мандрувати пiшки. Цьому е певнi причин, та про це iншим разом. А оскiльки я давно хотiв побувати на iнших, крiм Шацьких, озерах, було вирiшено iхати по тих мiсцях якими славиться наш край. Тобто по Бiлих, Чорних, Любязях, Нобелях, Святих i так далi.

Пiдготовка тривала не довго, десь 5—7 днiв. В основному готували велосипеди. Вони у нас хоч i не поганi, проте потребували незначного ремонту. Брат ще готував рюкзак i себе. Мiй же заплiчник готовий завжди. І розбираеться вiн лише тодi коли потребуе прання. А, що до мене то я до цього не просто готовий завжди, я для цього створений. Для мене це не хобi й не вiдпочинок, не тимчасове явище, а спосiб життя.

На прокладання маршруту пiшло теж декiлька днiв. Карта, Інтернет, вiдгуки друзiв i знайомих у цьому допомагали. Не аби як допомогла книжка про туристичнi маршрути по наших краях, видана ще у часи СРСР. Хоч у нiй в основному йшла мова про подорожi по мiсцях бойовоi слави революцiонерiв i партизанiв, проте про озера теж була корисна iнформацiя. До слова менi ii позичив Володимир, з яким ми познайомились на пляжi нашого мiста. Вiн, як i я купаеться круглий рiк. Не зайвим буде сказати, що кiлькiсть любителiв зимового плавання збiльшуеться щороку. Багато хто з них, в тому числi вищезгаданий добродiй, крiм того, що «моржують», ведуть активний спосiб життя. Їздять у вело подорожi, сплавляються на байдарках, ходять в гори. І я дуже задоволений, що таких людей у нас багато. Тому, що у нових мiсцях е можливiсть побачити багато нового i що головне пересвiдчитись, що добрих людей на Украiнi достатньо. Пiдтвердження цьому буде описано пiзнiше. А в цiлому все вищесказане робить нас добрiшими, мудрiшими, людянiшими.

Отже, все готово. Рюкзаки складенi, велосипеди в порядку, маршрут прорахований. Переходимо безпосередньо до подорожi.

Сьогоднi шосте липня 2014-го року, на годиннику 17:44 i до старту нашого велопробiгу залишаеться менш як десять годин. Я скупався у рiднiй рiчцi Стир. Набрався сил, зарядився позитивом i вирушаю вiдпочивати. Пiдйом завтра о другiй ранку, чи то ночi.

Сьоме липня. На бортовому годиннику 3:39. На дворi дуже тепла Купальська нiч. Десь дiвчата i парубки шукають цвiт папоротi. За допомогою якого можна шукати скарби захованi у землi. Мене вони не цiкавлять. Хтось спускае вiночки на воду щоб знайти свое щастя, а я свое вже знайшов…

Я прямую на вокзал. За двадцять хвилин п’ята наш потяг вiдправляеться на Заболоття, через Кiверцi та Ковель. Людей у вагонах не багато. Велосипеди поряд. А у нас ейфорiя, ми в передчуттi нових вражень.

Без п’яти шiсть проiхали Трилiсцi. Перекушуемо «автомобiльним печивом» (крекер цибульковий, так його називае мiй колишнiй колега по роботi Юра). Запиваемо пивком, купленим на передоднi.

Пишу все, як е. Не люблю обманювати. Я не святий i час вiд часу можу пива випити й 50 потягнути. Головне не зловживати. Хотiлося б сказати кiлька слiв про алкоголь. Я не прихильник п’янства, але i не противник хмiльних напоiв. По сутi, горiлочка, пивечко, коньячок рiч не погана, якщо вона якiсна i вживаеться в мiру. Як писав Омар Хайям:

…Вино запрещено, но есть четыре «но»

Смотря кто, с кем, когда и в меру ль пьёт вино.

При соблюдении сих четырёх условий

Всем здравомыслящим вино разрешено.

Зараз намагаються заборонити продаж алкоголю бiля шкiл, в нiчний час i тому подiбне. Складаеться враження, що остання заборона на продаж зiгрiваючих напоiв у ночi придумана пузатими керманичами мiста, з подачi власникiв клубiв i барiв, що працюють пiсля 23. А на здоров’я дiтей i нацii, взагалi, iм насправдi начхати. До того ж заборонений плiд – солодкий. Пам’ятаю, декiлька рокiв назад, на останнiй дзвоник, заборонили продаж алкоголю в центрi мiста. Так випускники масово закупляли «продукти горiння» в одному з супермаркетiв на 33-му кварталi. І щасливi iхали в парк «Лесi Украiнки». Отже, хто хотiв знайшов i час i грошi й мiсце. А виграли тiльки власники магазина i таксисти, якi возили «посланцiв» за сорокаградусною. Потрiбно не забороняти, а створювати таку атмосферу щоб школярi, i не тiльки, не випити чи закурити хотiли. А пiдтягнутись на турнiку, поплавати в басейнi. Потрiбно привчати людей до культури вживання мiцних напоiв.

Ми за Трилiсцями. У долинах стелиться ранковий туман. Пiсля нiчного сну прокидаеться природа, небесне свiтило пiднiмаеться все вище i вище. Народжуеться новий день, прекрасний день. За вiкном електрички чаруюча природа Волинського Полiсся. У вагонi не багато людей, хтось дрiмае, хтось дивиться у вiкно i милуеться, як i ми краевидами.