Піхотинці Cмерті

Пiхотинцi Cмертi
Микола Васильович Луцiв

«Курiння вбивае», – застерiгае соцiальна реклама та написи на упаковках цигарок. Варто тiльки викурити одну сигаретку i ти знову потрапиш у пекельне коло залежностi розпочавши цим свою вiйну iз Пiхотинцями Смертi.

Пiхотинцi Cмертi

Микола Васильович Луцiв

© Микола Васильович Луцiв, 2019

ISBN 978-5-0050-8641-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Сигарета – це бiкфордiв шнур, на одному кiнцi якого вогонь, а на iншому —дурень.»

    Джордж Бернард Шоу

Пролог чи анотацiя?

Важко назвати це прологом, адже битва була розпочата давно тай не нами. Вся людська iсторiя пронизана смердючим запахом паленого табачного листя та дурманними травами. Спочатку курiння було в бiльшiй мiрi елементом ритуалiв, проте за останнi три сотнi рокiв ситуацiя кардинально змiнилась. По всiй планетi тривае тиха неоголошена вiйна. Вiйна, яка все набирае обертiв та збiльшуе кiлькiсть жертв не погодинно, а посекундно, саме тому так важливо дати вiдпiр ворогу, щоб не стати iхньою черговою жертвою.

Дану книгу об’еднуе едина сюжетна лiнiя про палiння. Вона пов'язуе у собi людей, ситуацii, неочiкуванi подii та приголомшуючi факти, якi навряд чи залишать Вас байдужими. Тому приготуйтесь до захоплюючоi подорожi у складi нашоi божевiльноi трiйки та пiдтягнiть пожованi соплi, любi новобранцi. Настав час змiн, час дiй! До фiнальноi баталii зосталось обмаль часу!

З повагою, Генерал-майор Гiгвай!

Пролог

Чи помилялись Ви коли-небудь? Думаю, що так! Зазвичай нам неприемно у цьому зiзнаватись, хоча про власнi помилки та невдачi у сучасному суспiльствi взагалi не прийнято говорити, але нажаль, моя iсторiя не обiйдеться без iдiотських вчинкiв, божевiльних подiй, невдач, розчарувань та мук. Цей непростий перiод життя був переповнений сумбурними почуттями ненавистi, тривоги, зневiри, але якщо Ви зiштовхнулися з такою ж проблемою, якщо Ви залежний курець, тодi дозвольте менi повiдати Вам свою iсторiю боротьби. Маю велику надiю, що цей досвiд допоможе кожному хто насмiлиться прожити дану книгу до кiнця. Вона написана для тих хто готовий визнавати власнi помилки, приймати «неприемну правду» та боротися, зцiпивши зуби. Якщо ж Ви шукаете простого або ж чарiвного способу, який позбавить Вас вiд залежностi, тодi Вам краще звернути увагу на iншi друкованi видання з подiбною тематикою. «Пiхотинцi смертi» – це не чарiвна книжечка, це не панацея, тому не надiйтесь, що знайдете на ii сторiнках чудеснi лiки, якi в секунду позбавлять Вас вiд усiх проблем. Чарiвних методiв не iснуе i це, чесно

кажучи, лякае та вводить в ступор. Саме тому у цю ж мить тiло зцiплюе якась неосяжна тривога. Проте, не хвилюйтеся – це цiлком нормально! Адже боятися в таких випадках – природньо, i хоча, кожен вiдчувае в серединi себе цю тривогу, але визнають це одиницi. В принципi, Вам i не потрiбно визнавати свiй страх привселюдно, головне не брехати самому собi! Ось це напевно i буде единим моiм проханням до Вас впродовж усiеi книги: «Не брехати самому собi». Я ж натомiсть направлю Вас на правильну дорогу, проведу через хащi залежностi, попереджу про можливi небезпеки, навчу боротися iз

«пiхотинцями смертi» й допоможу виграти вiйну з залежнiстю!

Завжди Ваш Нововобранець

Анотацiя?

…..чортовi сучi дiти iм би тiльки папiр дурно переводити, краще б папiросок накрутили. Кажуть, пиши вступне. Що за вступне, куди вступати? Вiчно щось понавидумують, а ти потiм собi суши голову що воно таке. От поможете менi iз городом, принесете мiшок табаку, тодi будем говорити, а зараз: «Ідiть у сраку!».

Дятько Толя

Глава І.

Переосмислення

Випадкова сигаретка?

Звiт 131-ий окремий розвiдувальний батальйон «Цiлком таемно» особисто в руки

    генералу-майору Гiгваю

Теплий осiннiй вечiр. Сонце, кидаючи останнi променi, заходило за горизонт. Час вiд часу ще лунав легкий гомiн дiтей, якi бачились близь пiд’iздiв. Молодий хлопець, дiставши з кишенi пом'яту сигарету, вмить запалив ii, зробивши декiлька глибоких затяжок. По його тiлу неначе пробiгли маленькi мурашки, легке голово кружiння змусило його присiсти на лавку що була поруч. Давно вiн не вдихав цього палючого диму, першi декiлька затяжок дались важко, але раз за разом, переборюючи себе, вiн викурив ту злощаву сигарету, хоч i йому не дуже цього хотiлося. Та над силу вдихаючи ту мерзючу отруту, вiн отримував маленьку дозу задоволення та легкого розслаблення. Вiн пiдозрював, що на нього чекае. Бiльше того, вiн розумiв на що пiдписуеться та усвiдомлював: знову повернеться у пекельне коло залежностi. Та це його не зупинило. Новобранець розумiв, що дим нiчого не змiнить, проте сталося те що сталося. Тепер йому знову доведеться пройти цей шлях, вийти на ринг боротьби зi спокусою та залежнiстю. Новобранцю доведеться отримати перемогу над злiсним та пiдступним ворогом який вбивае не одразу, а поступово, методично знищуючи органiзм, проявляючи в цьому свою найбiльшу пiдступнiсть. Та чи вдасться йому виграти в нерiвнiй сигаретнiй битвi? Питання вiдкрите…

Вони атакують по одному, легкi пiхотинцi смертi, що йдуть безперервним рядом раз за разом вбиваючи iз середини. У кожнiй пачцi двадцять бравих солдатiв, мирних i тихих й варто тiльки пiдкурити сигарету, як вiн вступае в бiй. І зразу ж легка пiхота б'е помалу точно в цiль. Це походить на жорстоку баталiю, де загони пiхотинцiв щiльною шеренгою йдуть на ворога, б'ють безжально та впевнено. І тут диву даешся, адже на тебе наступають батальйони сигаретних сил, а ти сам один на полi битви. І хоча часто сигарети здаються безневинною забавою, але раз за разом вони лишають по собi слiд.

Воiну зi стажем легко буде зрозумiти про що йде мова, варто тiльки зробити знiмок легень, як усе стае зрозумiлим. Уся поверхня пошматована дрiбною шрапнеллю, але страждають не тiльки вони… З часом починае барахлити мотор i змiни в записi кардiограми стають явними, страждають судини й окрiм цього ще i бортовий комп'ютер видае збоi. Саме тому погiршення пам'ятi та iншi неприемностi неминучi. Безумовно, солдати смертi знають свою справу, вони пiдступно б'ють у цiль малими пострiлами i часто iх не приймають за ворогiв, аж поки не стае занадто пiзно.

Безглуздо розмахувати зброею коли вiйна уже програна. Та все ж не варто

здаватися навiть тодi.

Ця iсторiя почалась доволi неочiкувано. Саме в момент, коли наш головний герой, будучи у довгiй зав’язцi, вирiшив викурити сигаретку, забувши про золоте правило: «НЕ iснуе випадкових сигарет!».

Три роки, довгих три роки вiн пам’ятав цю заповiдь, але щось того вечора пiшло не так. Якщо бути повнiстю вiдвертим, останнi декiлька мiсяцiв були для нього вкрай невдалими. Стосунки не складаються, друзi пiдводять, робота не приносить нi грошей, нi банального задоволення. І все б нiчого, але саме того вечора все видалось занадто безнадiйним, без просвiту в кiнцi тунелю. Звiсно, наш герой розумiв, що закуривши нiчого не змiниш, просто вiн втратив будь яку надiю. І коли вже немае чого втрачати – байдуже, що буде завтра, важливий тiльки сьогоднiшнiй день, важлива саме ця мить, коли вiн дiстае пом’яту сигаретку, пiдпалюе ii та вдихае давно забутий димок. У цей момент в його органiзм всмоктуються хiмiчнi речовини та сполуки, потрапляючи в кров вони розганяють серце, пiдвищують тиск, стимулюють секрецiю залоз, звужують судини… Та основним ефектом е те, що нiкотин пiдхльостуе систему задоволення, змушуючи виробляти ii дофамiн. Власне й тому наш новобранець хоча б ненадовго та всеж вiдчуе маленьке задоволення, легке розслаблення. Проте, цю хвилинну радiсть, важко порiвняти з тими муками на якi вiн добровiльно себе обрiк.

Висновок молодшого сержанта:

Найнебезпечнiший з усiх ворог, той про якого не пiдозрюеш.

Рокова помилка Новобранця

Скiльки раз я промовляв собi: «це остання тяга, останнiй день, останнiй раз!» та безупинно обманював себе, вкотре знаходячи сотнi причин, щоб пихнути i ще раз. Інколи навiть дивуючись своiй винахiдливостi у видумцi вiдмазок та вiдмовок, i все заради черговоi дози нiкотину. Можливо, не розумiв, що залежний, або що бiльш вiрогiдно, менi не хотiлось цього визнавати. Адже це, м’яко кажучи, просто неприемно. Неприемне саме усвiдомлення, що ти залежиш вiд сигарет! А про те, що вони шкодять та вбивають мене iз кожною наступною тягою здаеться визнати взагалi неможливо. І якщо чесно, то я не хочу говорити на цю тему, вона напрягае мiй мозок. Особливо зараз, коли знову купив чергову пачку сигарет та замiсть того, щоб вiдкрити ii та викурити хоча б одну-однiсiньку, сиджу i даремно списую сторiнки свого блокноту. Мозок вперто вiдмовляеться працювати, думки стають скупими, писати стае все важче i важче, спокуса занадто велика тому… перекур.

Пих-пих видався на славу, сигаретка зайшла легко, як iнколи бувае пiсля хорошого обiду. Вона м’яко тлiла, пускаючи тонкий димок. Фоном в телефонi грала приемна мелодiя у виконаннi Джиммi Сакса. Нiколи не думав, що гра на саксофонi може бути настiльки крутою. Це був iдеальний перекур. Менi одразу ж згадався перiод мого навчання. Ох i багато досвiду набрався тодi, ну й поганих звичок в тому числi. Тут, напевно, варто було розповiсти про першу сигару, якою вона була i дотошними фактами та прикладами довести i собi, i Вам, що сигарети противнi й неприемнi, але цеж не так. Всi хто протягом хочаб останнього мiсяця вдихав дим, не погодитися з цiею думкою i я теж. Сигарети несуть насолоду, а iнколи бувае: покуриш й все як вiдлягло – суцiльне розслаблення, довгоочiкувана медитацiя. Чесно кажучи, думка, що знову потрапив у кабалу залежностi приходила у мою голову, але коли викурював чергово «солдата смертi» такi нiсенiтницi вмить покидали мою голову. Тому не буду про погане, а краще розповiм, як ще будучи студентом, за порадою друга почав висушувати сигарети. Вся справа в тому, що пiд час виробництва часто процес сушки табаку суттево скорочуеться через що сигаретний дим мае гiркуватий присмак та подразнюе горло. Принаймнi так розповiдав менi мiй друзяка, батько якого на той час працював механiком автоматизованих систем на «папiросному заводi», який вiн так називав видно по старiй звичцi.

І знаете, смак у висушених сигарет значно кращий: м'який, без гiркого присмаку з приемним ароматом. Ось варто тiльки вiдкрити пачку, покласти ii десь на пiдвiконник або просушити на теплiй батареi i вже за декiлька годинок можна знову насолоджуватися приемним м'яким смаком улюбленого димку. Поневолi, викурючи пачку за пачкою, перетворюешся на такого собi гурмана, часто вiддаючи перевагу тiльки однiй марцi «папiросок». Так сталось i цього разу. Я пiдозрював, що почавши знову, викуривши хоча б одну сигарету – повернуся до старого режиму: 8 мiлiграм 0,7 смол по пiвтори загони пiхотинцiв в день. Приблизно таку дозу я надолужив всього за два тижнi. Знову

повернувся за старе, висмалюю по пiвтори пачки вдень. І чесно кажучм, вiдчуваю себе повним iдiотом. Можливо i не варто було знову починати, але якщо не вмiю вчитися на чужих помилках, то хоча б спробую на своiх. Кожного разу, коли бажання покурити стае нестерпним, моя вiра у власнi сили тускнiе, тодi менi здаеться, що сигарети не полишуть мене нiколи. Так, я вже кидав колись, але щось менi пiдказуе, що цi хитрi солдати так просто вдруге мене вже не вiдпустять. І знаете, постiйно вiдчуваю цю оманливу впевненiсть, наче зможу кинути палити в будь який момент. Але натомiсть знаходжу собi безперервнi виправдання! І все для того, щоб купити чергову пачку, щоб викурити довгоочiкувану сигаретку…

В тому то i е iх найбiльша пiдступнiсть, адже менi здаеться, що единим керманичем мого життя е я. Та доки я так вважаю та сплю солодким сном в каютi корабля, солдати смертi впенено, не поспiшаючи, направляють штурвал корабля пiд назвою «Життя» на рифи, а коли я розiб’юсь – вже доля випадку та попутного вiтру…

Як почалась вiйна?

Інформацiйний лист

    22 Вiйськова картографiчна частина. Історична викладка молодшого сержанта

Потужний тихоокеанський шторм розхитував iз сторони в сторону невеликий корабель «Санта Марiя». Пiддатi матроси, хитаючись чи то вiд рому, чи то вiд стихii, петляли палубою та намагалися спустити вiтрила. Саме в той момент у каютi каравелли при свiтлi лампи сорокадвохрiчний Христофор щось методично записував у бортовому журналi. Вiд великоi тряски краплi чорнил падали на пожовклий папiр, ховаючи пiд собою мужнiсть та долю божевiлля, яка надихнула Колумба на цю подорож. Рух у невiдомiсть може лякати, але з часом вiн окупиться з лихвою. Дванадцятого жовтня о другiй годинi дня один з матросiв Христофора побачить землю. Саме там, на берегу острова Сан- Сальвадор, почнеться нова тиха неоголошена вiйна. Достеменно невiдомо чи покурював того дня Колумб, але iз впевненiстю можна сказати, що згодом вiн iз своею командою повернеться в Європу iз цiнним грузом золотих прикрас та листям табаку. Подорож у новий свiт стала ключовою в поширенi культури палiння.

Так, знавцi iсторii напевно вже готовi закидати мене камiнням та фактами i переконувати, що традицiя курiння була здавна. Щось схоже на люльки було знайдено навiть в египетських пiрамiдах, скiфськi племена теж мали традицiю подимiти, а про далекий Схiд я взагалi мовчу. Так, заперечувати це не розумно. Проте, тут е одна суттева рiзниця: курили зазвичай рiзнi сумiшi трав, часто з додаванням дурману, а сам процес курiння був одним iз елементiв ритуальних обрядiв. Хоча культура курiння була не в новинку та все ж саме ця подорож, саме ця подiя була ключовою. Пiсля якоi й почалась европейська експансiя табаку, який хитрi европейцi з часом додумаються подрiбнювати на тютюн та обгортати тонким папiрцем, формуючи «папiроски», але про це згодом.

Можна впевнено стверджувати, що першою жертвою тютюну в Європi став той хто його привiз – член команди Колумба Родрiго де Херес, який необачно продемонстрував iспанцям своi набутi «вмiння» у використаннi тютюну. Але, на жаль, iнквiзицiя гiдно не оцiнила цих нововведень. Їм здалося, що людина, яка видихае дим з рота мае щось спiльне з духами та демонiчними силами, тому й засадили бiдного моряка за грати на довгих сiм рокiв. Хтось може зауважити, що це несправедливо i буде цiлком правий, але думаю, у цiй ситуацii все ж був суттевий позитив: Родрiго де Хересу випала можливiсть кинути курити й у нього для цього було аж сiм рокiв.

Точкою вiдлiку активного використання та поширення тютюну в Європi прийнято вважати 1560 рiк, коли французький дипломат Жан Вiльман Нiко

пiднiс тютюн королевi Францii Катеринi Медичi, як лiки вiд мiгренi, на яку ii Високiсть довго хворiла. Спочатку тютюн культивували в суспiльнiй самосвiдомiсть, як панацею вiд усiх хвороб. Ставлення до нього було вiдповiдне з усiма наслiдками, що випливають. У Парижi тютюн знаходить велику популярнiсть. За рослиною закрiплюеться назва «нiкотинова трава», на честь Жана Нiко. Але на цьому його iсторiя не закiнчуеться. У ХІХ столiттi вченi знайдуть в тютюнi алкалоiд i назвуть його на честь Нiко – «нiкотин».

Європейцi не були б собою, якщо не вивернули все на виворiть i на мiсце ритуалiзму вознеслась культура безрозмiрного споживання. Тютюн стали жувати, нюхати, додавати в лiки, iжу, звичайно, не забуваючи при цьому палити. Багато сучасникiв з огидою i нерозумiнням дивляться на таке використання тютюну. Але все ж, тютюн невблаганно вкорiнюеться в повсякденне життя людей, стаючи невiд'емним атрибутом буденностi.