Синдром зародка

– У тебе все гаразд? – спiвчутливо запитав мiж тим хлопець, дбайливо заглядаючи iй в очi.

* * *

Минуло два мiсяцi, вони одружилися. А потiм поiхали в Саратов. І Лiза на якийсь час абсолютно випала з поля мого зору.

Об'явилася подруга тiльки через пiвроку. Вона дихала радiсно в трубку, повiдомивши, що у неi народилася донька Вiкторiя.

– Вiкторiя – це означае перемога! – репетувала вона менi у вухо, нiби я могла цього не знати.

Вона, здавалося, була щаслива вiд цiеi своеi перемоги: тараторила без угаву, шумiла, ковтала слова, немов поспiшала на поiзд.

Потiм пропала ще на рiк, подорожуючи на своему батискафi заплутаним фарватером життя.

Аж раптом якраз перед Рiздвом знову виринула з часу i простору i стримано оголосила про нову свою перемогу: «Я народила хлопчика!»

Цього разу подруга бiльше мовчала, задавала питання i слухала.

4

Навiщо люди знайомляться? Чоловiки i жiнки, я маю на увазi.

Нi, ну, звичайно, зрозумiло для чого… Сексуальний потяг, тяжiння протилежностей, поклик природи, прагнення до продовження роду.

Менi так хочеться вiрити, що ми шукаемо в простому знайомствi ще чогось. Наприклад, спорiднену душу або загублену половинку, любов.

Дивно влаштована людина. Для повного щастя iй вiчно когось бракуе.

За статистикою чоловiкiв на свiтi менше, i деякi жiнки просто приреченi на самотнiсть.

Лiза не могла собi уявити, щоб особисте щастя залежало вiд статистики. Як ii душу, яка прагне кохати i бути коханою, переконати в тому, що половинок на всiх не вистачить i що можна залишитися з носом?

Вона хотiла любовi! І iй було байдуже на реальне положення справ. «Не хочу вiрити i не буду! Це менi жити заважае, розумiеш?!!» – репетувала вона на моiй кухнi темними ночами, куди, бiльше не вмiючи справлятися зi своею самотнiстю, прибiгала, щоб подiлитися комерцiйними та особистими таемницями.

Тепер ми помiнялися мiсцями, це я вже шумно дихала в трубку, нервово розгойдувалася в такт ii голосiнням про гiрку жiночу долю. І намагалася знайти для неi якесь просте слово, що дiе безпосередньо на джерело болю.

– Я точно знаю, що моя душа прийшла в цей свiт, щоб навчитися любити. А якщо у неi е така висока мета, то й засiб передбачено небесами! – Лiзка хвилювалася, нервово крокувала мiж зляканими стiльцями i, як вiтряк, розмахувала руками i погрожувала щось зруйнувати. Вона недарма переймалася: процес латання душевних дiрок непомiрно затягнувся.

А я пам'ятаю, iй хотiлося виправити все просто зараз!

Я пильно i спiвчутливо стежу за ii рвучкими рухами i намагаюся заспокоiти.

Звичайно, в очiкуваннi особистого щастя, можна любити свою роботу, Бога, дiтей, природу, Батькiвщину, людство, нарештi. Але для Лiзи цього замало. Їй обов’язково необхiдне було особисте щастя. Вона вбила собi в голову, що воно полягае в наявностi поруч спорiдненоi души. Й обов'язково протилежноi статi. І Лiзi потрiбно знайти ii!

Може, вона й права. Близька людина – едине, заради кого можна втратити свою свободу.

Але як ii знайти?

Не вийде ж вона на вулицю i не заволае на всю свою котячу горлянку: «Оу, чоловiк моеi мрii, ти де? Я тут чекаю тебе, не дочекаюся, де ти, коханий, дорогий, единий. Виймай, нарештi, з вух банани, навушники або «чим там тобi iх позакладало». І почуй мене! Я тут!»

Звiсно, не вийде i не закричить, це ясно. Хоча для моеi непередбачуваноi подруги це цiлком можливо. Ось прибiгла ж серед ночi. Руками розмахуе, про любов репетуе. Тобто правда хоче кохати.

Але хто ж iй не дае?

Менi було цiкаво дiзнатися, якою же вона бачить свою спорiднену душу, ту, що врятуе ii вiд життевих негараздiв.

Вона спробувала пояснити. Але образ коханого був занадто туманним.

– Як же шукати, коли не знаеш, хто тобi потрiбен? – запитую я.

– Та я про це ще й не думала, це не так важливо, спочатку потрiбно визначитися концептуально, – знаходить вона вiдповiдь, мов сiдае на свого балакучого коника.

А хто iй потрiбен, хiба неясно. Порядний недурний чоловiк з добрим характером, який подружився б з ii дiтьми.

Але ж де його знайдеш?

До того ж планка у неi пiсля розлучення чомусь пiднялася. Хоч i шансiв поменшало, вона не бажала бути навiть стовбовою дворянкою, тiльки володаркою морською.

– Слухай, Лiзо, тобi не можна покладати таку шалену надiю на якогось рятiвника. Раптом ти не вiдшукаеш його. А?

– Тодi я вийду на балкон и стрибну з четвертого поверху. Як гадаеш, виживу? – вона засмiялася.

– Іди додому, вранцi розберемося.

5

Якось перед сном Лiза занурилася у вивчення захоплюючоi книги, нiби випадково купленоi нею в переходi.

Бестселер називався генiально i просто: «Як знайти чоловiка своеi мрii». Якраз те, що потрiбно кожнiй жiнцi, навiть якщо вона вiдкрито про це говорить тiльки найближчiй подрузi.

Занурившись у читання, Лiза вiдчула, як простiр навколо хвилююче завiбрував, окреслюючи перспективи – неяснi силуети чоловiчих фiгур, витканих з невагомих ниток слухняною фантазii…

У цей самий момент пролунав дзвiнок у дверi. «Хто це так пiзно?» – невдоволено подумала полуночниця i обережно глянула в дверне вiчко.

У довгому коридорi стояла суцiльна темрява. Дзвiнок повторився.

– Хто там? – несмiливо запитала Лiза.

– Вiдкрийте, будь ласка. Це ваш сусiд з 26 квартири. Я впустив ключа. А тут така темрява. Обнишпорив все навколо. Нiчого не можу знайти. Ви не знаете, хто це стягнув лампочку?

– Це не я! – поспiшила виправдатися ii внутрiшня школярка.

За дверима почувся смiх.

– Зрозумiло, не ви. Вiдкрийте, будь ласка. Я спробую його знайти, – нетерпляче вiдгукнулися за дверима.

– Не вiдкрию. Я боюся. А раптом ви не сусiд. Я вас не бачу.

– Звичайно, не бачите, я ж не свiтляк. Але ви ж мене чуете. Мене звуть Сергiй. Я нещодавно переiхав, живу навпроти, з мамою. Ми кiлька разiв бачилися, ви повиннi пам'ятати. Я знаю, що вас звуть Лiза, – монотонно i старанно, як дитину, спробував вiн ii заспокоiти.