Степові трофеї

Степовi трофеi
В. I. Жиглов

Це весела i цiкава книга стане прекрасним подарунком для вашоi дитини. У нiй розповiдаеться про дивовижну природу i ii численних мешканцiв, якi володiють унiкальними здiбностями. Читаючи цю книгу мимоволi задумаешся про те, як мало ми ще знаемо про братiв наших менших.

Степовi трофеi

В. I. Жиглов

Присвячую моiм дiтям

Аркадiю i Маринi

внучкам Даринi i Катеринi

а також сестрам

Ларисi, Наталi та Іринi

Переводчик Олена Неплюева

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюева, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-5979-6

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Хамелеон

Пiсля закiнчення третього шкiльного класу батько взяв мене з собою на все лiто в геологiчну експедицiю.

Пiд кiнець серпня мiсяця до нас в геологiчний палатковий табiр привезли багато стиглих кавунiв. У жаркий полудень, коли нещадно палить сонце i немае анiнайменшого вiтерця, iсти нiчого не хочеться, але вiд соковитих стиглих кавунiв не вiдмовлявся нiхто.

Незабаром неподалiк вiд нашого палаткового табору виникла невелика купа з кiрок, з'iдених кавунiв. А оскiльки вони стали притулком безлiчi комах, якi теж поспiшали поласувати залишками кавунових кiрок, то поряд з цiею купою з'явилися i ящiрки мисливця, не меншi любительки цих комах.

Найбiльший iнтерес, серед них, представляла ящiрка хамелеон, що прозвала так за свою дивовижну здатнiсть змiнювати колiр свого шкiрного покриву, залежно вiд кольору предмета, на якому вона знаходилася в даний момент.

Ось ящiрка хамелеон видерлася на смугасто-зелену кавунову кiрку й вiдразу забарвилася в смугасто-зелений колiр, ставши абсолютно непомiтною. Потiм вона перемiстилась далi, ii тiло наполовину опинилося на яскраво-червоному кавуновому м'якушi i в той же момент ця частина ii тiла забарвилася в яскраво-червоний колiр!

Якби ми не спостерiгали за ii пересуванням, то розрiзнити ящiрку хамелеона серед кавунових кiрок, було б абсолютно неможливо. До того ж, угледiвши хоч якусь небезпеку, вона ураз втiкала i зникала в рiдкiснiй, випаленiй сонцем рослинностi.

Але одному з наших молодих спiвробiтникiв все ж таки вдалося приловчитися i впiймати цю дивовижну ящiрку. А оскiльки час обiдньоi перерви вже добiгав кiнця, i необхiдно було йти в черговий геодезичний маршрут, то цей молодий спiвробiтник, довго не роздумуючи, сховав спiйманого хамелеона у свiй спальний мiшок i закрив його верх на застiбку-блискавку.

Ввечерi, повернувшись стомленим з тривалого пiшого переходу пiд пекучими сонячними променями, вiн, очевидно, зовсiм забув про свою денну знахiдку i, злегка повечерявши, став укладатися спати оскiльки на завтра належало пройти новий не менш важкий маршрут. Але як тiльки вiн зняв одяг i сунув голi ноги у свiй спальник, щось дуже холодне i, як йому здалося, навiть слизьке, нестримно побiгло по його голiй нозi i по всьому тiлу.

Вiд несподiванки вiн пiдняв обидвi ноги i з силою ударив ними по своему похiдному розкладному лiжку, на якому лежав його спальний мiшок i голосно закричав. Лiжко, не витримавши такого сильного удару, в ту ж мить розвалилося. І коли ми з усього палаткового табору збiглися на цей гучний крик, то побачили нашого горе-натуралiста таким, що лежить на пiдлозi разом зi своiм зламаним лiжком.

Врештi-решт, вiн все ж таки i сам згадав про свою денну знахiдку i став намагатися витягнути ii назад зi свого спального мiшка. Але ця ящiрка хамелеон виявилася не з боязкого десятка i, не ставши чекати свого повторного упiймання, втекла на волю, а нашому горе-натуралiстовi при свiтлi електричного кишенькового лiхтарика довелося ще довго лагодити свое зламане лiжко.

Бiлка

Коли я навчався в четвертому класi, моя ровесниця сусiдська дiвчинка Агнеса завела собi бiлого пухнастого цуценя, але не дуже любила за ним доглядати i вчасно годувати. Тому бiльшу частину часу пес проводив у нашому дворi, поки повнiстю не перейшов до нас на продовольче забезпечення. Сусiдка, побачивши прихильнiсть своеi собаки до нашого дому, зробила шляхетний жест i сказала, що безоплатно даруе менi свою собаку.

В цей час на космiчному кораблi злiтали в космос i благополучно повернулися на землю двi знаменитi собаки, яких звали Бiлка та Стрiлка. А оскiльки маленький щеня був бiлого кольору, то його теж назвали Бiлкою.

Одного разу по телевiзору показували фiльм про собаку, яка вмiла рахувати i я задумався, як же цього незвичайного ремеслу навчити нашу Бiлку? Ранiше менi вже вдалося навчити ii знаходити мене по слiду. Для цього я вiддавав наказ собацi «лежати» i посилено натирав пiдошви своiх кiмнатних капцiв шматочком ковбаси, а потiм ховався в однiй з кiмнат i кричав собацi «шукай!»

Бiлка старанно обнюхуючи пахне свiжою ковбасою пiдлогу i йшла по моему слiду. А вiдшукавши мене схованим за дверима або в шафi вона починала голосно гавкати, за що i отримувала нагороду шматочок ковбаси.

У зв'язку з тим, що у мене вже були дуже своерiднi навички по тренуванню собаки, то для рiшення новоi поставленого завдання я вирiзав кiлька однакових квадратикiв з бiлого картону i написав на них числа вiд 1 до 9, а також простi арифметичнi знаки: «плюс», «мiнус» i «дорiвнюе».

Попередньо я знаходив ледве помiтне на пiдлозi мiсце i ретельно натирав його шматочком ковбаси, а потiм запрошував на свiй доморощений атракцiон ровесницю Ірину, що живе по сусiдству.

З написаних на картонках чисел я викладав просту арифметичну задачу. Наприклад: «два плюс три дорiвнюе». При цьому цифру п'ять розмiщував на пiдлозi над прикметним тiльки менi мiсцем. Поруч з нею недалеко лежали й iншi розкиданi цифри.

Я кликав свою собаку Бiлку, що знаходилась весь цей час у сусiднiй кiмнатi, спочатку показував iй арифметичну задачу, а потiм пропонував iй серед розкиданих на пiдлозi чисел, вiдшукати правильне рiшення. Почувши мою команду «шукати» Бiлка ретельно обнюхувала всi картонки, з нанесеними на них цифрами, а знайшовши картонку з цифрою «п'ять» сiдала поруч з нею i починала голосно гавкати, за що i отримувала свою винагороду.

Сусiдка вiд захвату плескала в долонi i просила повторити нову задачу. Я збирав усi картоннi квадратики разом i викладав з них нову арифметичну задачу, наприклад: «дев'ять мiнус три одно». Залишилися числа ретельно перемешивал на пiдлозi, а картонний квадратик з цифрою «шiсть» непомiтно помiщав на прикметне менi мiсце.

Потiм кликав свою собаку з сусiдньоi кiмнати i через деякий час вибух овацiй за вiрно знайдене рiшення повторювався знову! Але бiльше 2—3 разiв цей номер не демонстрував, щоб моi глядачi не запiдозрили щось недобре. Хоча про секрети мого номера не мiг здогадатися нiхто не тiльки з пiдлiткiв, але i дорослих людей, включаючи моiх батькiв, поки я iм сам не розповiв про це. Потiм ми всi разом весело смiялися, а Бiлка, спостерiгаючи за нашим радiсним настроем, теж весело гралася поруч.

Степовi трофеi

Одного разу, приiхавши з черговоi геологiчноi експедицii додому, батько привiз менi в подарунок двох жвавих тушканчикiв i двох ящiрок круглоголовок.

Ящiрки були вiдпущенi на пiдлогу i знайшовши поряд з плiнтусом невелику щiлину, невдовзi туди сховались. Тiльки зрiдка вони виповзали назовнi для того, щоб з поставлених iм блюдець з'iсти кiлька шматочкiв ковбаси або сирого м'яса i вдосталь напитися води.

Інодi, коли в кiмнатi вимикали свiтло i включали телевiзор, ящiрки також виповзали зi свого укриття i завмирали нерухомо. Для мене так i залишилося загадкою, чи то вони в цей час слухали звуки музики, що нагадують дзижчання найрiзноманiтнiших комах, на яких вони ранiше полювали, чи то ящiрки просто милувалися свiтлом мерехтливого екрану телевiзора, який по всiй видимостi нагадував iм сяйво диска. Мешканцi степiв i пустель днем найчастiше ховаються вiд нестерпноi спеки, а з настанням сутiнкiв виповзають на полювання.

Схожий нiчний спосiб життя вели i тушканчики. Цi милi степовi особини, вiдносяться за бiологiчною класифiкацiею до сiмейства заячих, за своiм зовнiшнiм виглядом одночасно нагадують i вухатих зайцiв, i маленьких кенгуру. Незважаючи на своiкрихiтнi розмiри, вони високо пiдстрибують над землею, так само як i кенгуру на заднiх лапах.

У iжi вони були невибагливi i охоче харчувалися кiрками хлiба i сухою травою, запиваючи всю свою нехитру трапезу водою. До нас вони звикли дуже швидко. Тушканчики жили в однiй з кiмнат, в якiй ми на нiч зачиняли дверi, для того, щоб вони в нiчний час не пустували по всьому будинку. Саме в нiчний час у них наступала найбiльша активнiсть, а вдень вони мирно дрiмали.

А коли настала весна, кругом все зазеленiло i з'явилися першi польовi квiти, то я вивiз цих тушканчикiв i ящiрок далеко за мiсто i випустив на волю.

Вороненя

Несподiвана знахiдка

Цей випадок розповiла менi знайома дiвчина Ерiка, яка проживае в Нiмеччинi. Одного разу вона гуляла в парку, який знаходиться поруч з iх будинком i побачила лежаче на землi пташеня ворони. Вона пiдiйшла до нього i взяла його в руки. Пташеня було дуже ослабленим. Ерiка принесла його до себе додому i, незважаючи на протести батькiв, вирiшила тримати його у себе вдома. Вислухавши доводи дочки, ii мама погодилася з нею, i супроводжувала ii в поiздцi до ветеринарного лiкаря, який обстежив пташеня i призначив йому курс загальнозмiцнюючого лiкування.

Минав час, i незабаром вороненя змiцнiло i стало вiльно лiтати по хатi. Воно дуже прив'язалось до своеi господинi i подовгу сидiло з нею поруч, коли вона вивчала предмети свого унiверситетського курсу. А коли всi сiдали за стiл iсти, то й вороненя теж прилiтало на поклик, i займало свое почесне мiсце на краю столу. Йому у невелику персональну тарiлку накладали iжу i пiдставляли з ним поруч. Але перш нiж приступити до трапези, вороненя, угледiвши свою чашку з iжею, починало весело переступати з ноги на ногу, розгойдуючись в якомусь ритуальному пташиному танцi, немов би дякуючи своiм опiкунам за iх турботу i кажучи iм, тим самим: «Ох, як смачно! Ох, як смачно!»