Деревце, малесеньке дитя
На шкiльнiм подвiр'i веселиться.
То, неначе руку до чола,
Гiлку гне и дивиться далеко.
То тiненьким голосом спiва
I в танку стриба як та лелека.
Так було, що й ми, як цей малюк
Серцем юнi, розумом – зеленi,
В цiм краю, а може в цiм раю
Зустрiчали свято вересневе.
Так було давно. Сто рокiв-зим.
А душа не забува та просить,
Щоб вiдвiв ii маленький син
В ту далеку i щасливу осiнь.
ДЕ ТИ?
Де ти тепер? В тiй самiй хатi, —
Низенькiй, бiлiй, наче снiжнiй.
Там, де твоя старенька мати
В садку збира червонi вишнi.
Там, де щовечора зiрками
Невтiшно плаче сине небо.
Глянь, я обiiми руками
Через життя тянусь до тебе!
МОСКОВСЬКI ЗОРI
В твоiх очах – московськi зорi…
В твоiй усмiшцi – темний сум.
Тобi, напевне, сниться море,
I вiтра обережний шум.
I бiлоснiжний цвiт каштанiв.
Легкоi сукнi бiлий щем
Червоний лагiдний свiтанок
I степ, напоений дощем.
Не буде пусто святе мiсце.
Не стане мертвим Третiй Рим.
Навiк розлучена с дитинством
Ти станеш рiдною чужим.
Тобi дадуть росiйський паспорт —
Воронi бiлiй в зграi стан.
Малесенький шматочок щастя —
Убога латка на сто ран.
А роки нагнiтають смуту,
А серце пам'ята усе.
I по ночам ти будеш чути
Печаль украiнських пiсень.
I бачить божевiльний танок
Нiмф яблуневого садка.
У час травневого серпанка…
Що смерк на вiчнii вiка.