Поліська туристична стежина

Полiська туристична стежина
Олександр Адилiн

Розповiдь про веселу подорож шiстьох вiдчайдух. Про дружбу та пригоди, добрих людей, якi е всюди й про чарiвну природу.Це вже четверта книга в такому дусi та форматi.

Полiська туристична стежина

Олександр Адилiн

© Олександр Адилiн, 2019

ISBN 978-5-0050-7738-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Скiльки себе пам'ятаю любив подорожувати. В дитинствi я iздив в мандрiвки з батьками автомобiлем. Менi було все одно куди ми вирушаемо цього разу, аби була дорога.

Минав час – школа, унiверситет, технiкум, армiя. Навiть пiд час служби в ЗСУ я умудрявся мандрувати. Погоджувався на будь-якi завдання головне щоб кудись йти чи iхати. Потiм робота, кар'ера, грошi. Все як в людей. І як в людей раз на рiк туристична поiздка.

Коли менi було 29 рокiв товариш пiдсадив мене на рибалку й одного разу в процесi ловлi риби я спонтанно запропонував сходити в похiд. На дворi була тепла осiнь, кiнець вересня, субота. Ми вирiшили весною пiти в невелику подорож, але уже в понедiлок стало зрозумiло, що до весни не дочекаемося.

В перший похiд я вирушив 23 вересня 2011 з тодiшнiм колегою по роботi й спiнiнгу та товаришем Верескуновим Толiком. Пiшов один Сашка, а повернувся зовсiм iнший.

Та я нi про, що не жалiю. Адже саме тодi почав жити справжнiм живим життям.

Пройшло вiсiм рокiв, а я i досi «брожу» з рюкзаком. До рiдних, звичайно, повертаюся, але насправдi мiй справжнiй дiм в дорозi, де нiч застане… Мiй дiм вся наша планета…

Але в цiй розповiдi я хочу описати не свою бiографiю.

Недавно я зрозумiв, що в Європi та свiтi е купа туристичних стежок. В Туреччинi «Лiкiйська» та «Фригiйська» й iншi. В Австрii «Марii Лугау» в Словенii «Альпiйська, в Чорногорii «Приморська». В Ізраiлi найпопулярнiша «Швiль Ізраiль», пройти яку вважае за обов'язок кожен громадянин землi обiтованоi. Найвiдомiший туристичний шлях який йде через велику частину Європи – «Стежка Святого Якова». Є такi стежки навiть в Польщi.

Надзвичайно популярнi й розвинутi туристичнi стежки в США. Сполученi Штати диктують моду та являються провiдними розробниками ультралегкого спорядження для пiших туристiв. Бiльше того цей напрямок в аутдорi з'явився саме в Америцi ще у 1955 роцi. Сприяли цьому дуже довгi туристичнi маршрути. Один з найдовших i найцiкавiших «Апалачська стежка» довжина якоi 3510 км, ще довша «Континентальна стежка» 4990 км. Однi дуже довгi, iншi надзвичайно мальовничi, е облаштованi не тiльки для пiших, а й велотуристiв. На деяких е гестхауси й хостели, на iнших п'ятизiрковi готелi або просто стоянки для пiлiгримiв. Та головне, що такi стежки е, а у нас крiм Карпат майже нiчого, хоч цiкавих та гарних мiсць безлiч. Бiльше того через слабкий розвиток туристичноi галузi цi об'екти занепадають i через якихось десять рокiв, якщо ситуацiя не змiниться, не буде на що дивитися.

Озеро Свiтязь вiдоме багатьом не тiльки в Украiнi, а й за кордоном. Тут багато людей, що приiхали вiдпочити з сусiдньоi Бiлорусi та Польщi, е туристи з Росii, бувають навiть Нiмцi. Тут безлiч баз вiдпочинку, готелiв, ресторанiв та курортних розваг. Але крiм нього е не менш красивi та мальовничi озера i головне не так зiпсованi цивiлiзацiею, а бiльш живi й автентичнi.

Тому у 2018 роцi прийшла iдея прокласти туристичний маршрут. Я його сам розробив та запросив друзiв приеднатися до подорожi. Були серед нас i досвiдченi мандрiвники, якi ходили в категорiйнi походи, були й такi, що пiшли вперше. Маршрут проходить Волинською та Рiвненською областями, а саме полiссям. А ще в мене е мрiя, що в майбутньому вiн перетвориться на повноцiнну туристичну стежку з вказiвниками, путiвниками та iншими атрибутами найкращих пiших туристичних маршрутiв свiту. Саме тому й виникла назва – «Полiська туристична стежина».

«Полiська туристична стежина» – це зоряне небо над головою, аромати сiна та польових квiтiв, нiчне багаття та весела компанiя. «Полiська туристична стежина» – це бiльше десятка мальовничих озер, та колоритних сiл. *

Попереднi роки менi бiльше подобалося ходити самому та цей рiк став виключенням. Я йду не один, а досить великою компанiею i менi сподобався такий формат

Нас iде шестеро.

Саша Мелешко – мiй одногрупник. Колись давно ми разом вчились в унiверситетi, який я так i не закiнчив, а провчився лише рiк. Ми не бачились тринадцять рокiв, але якось знайшлися. «Полiська стежина» стала дебютним походом для Сашка i головне не останнiм, його «зачепило». В цiй мандрiвцi вiн став нашим оператором, оскiльки колись йому довелося професiйно займатися вiдеозйомкою.

Іван Саранча – родом з Криму, але вже кiлька рокiв живе в Ковелi. Сюди вiн переiхав по роботi ще до початку останнiх полiтичних баталiй мiж Росiею та Украiною. Ми познайомилися через спiльних знайомих. Іван теж любить подорожувати й свого часу пройшов весь пiвострiв, в походах вiн з п’яти рокiв. Якось ми разом ходили на озеро Заболоцьке й Наболоцьке i зiйшлися. Потiм було ще кiлька мандрiвок одна з яких у Карпати. У нього е кiлька екзотичних музичних iнструментiв. Один з них вiн взяв у цю подорож i часто грав нам бiля нiчного багаття.

Вiталiй Вiжанський – професiйний рибак-спiнiнгiст. Багаторазовий чемпiон всiляких змагань з риболовлi. Керiвник спiнiнгового напрямку Федерацii Риболовного Спорту Волинськоi областi. З ним ми познайомились на Луцькiй автостанцii пiд час спроби поiхати на рибалку снiжноi зими 2013. Про цi подii я писав у однiй зi своiх розповiдей у збiрцi «Рибальськi байки». В цiй подорожi Вiталiк забезпечуватиме нас смачною й свiжою рибкою. І забiгаючи наперед, скажу, що вiн був нашим кухарем-кашоваром, адже готував в бiльшостi випадкiв Вiталiй i виходило в нього смачно. Крiм того Вiжанський допомагав менi у вирiшеннi органiзацiйних питань.

Роман Гвоздецький – арборист. Його робота полягае в лiкуваннi дерев та обрiзанi аварiйних у важкодоступних мiсцях куди не може пiд'iхати спецтехнiка. Рома лазить по деревах за допомогою альпiнiстського спорядження. Живе вiн в Сумах. А ще вiн затятий «походнiк» та мандрiвник. До слова скажу вся його сiм'я пов'язана з професiйним туризмом. І взагалi iдея цiеi подорожi зародилася завдяки Ромi.

У 2017 я пiшов в похiд з Іваном вiд Попа Івана по Чорногiрському хребту до Говерли. На дворi був серпень. Коли я виiжджав з Луцька термометр показував +34, у Франкiвську було +12, а в першу ночiвлю на Чорногорi -3. Перед тим весь день i весь пiдйом на гору йшов дощ. Ми зайшли в один з будиночкiв на маршрутi, в якому колись була сироварня, перепочити, поiсти й пiдсохнути. Там я й познайомився з Ромою. На горi наш табiр був поруч з його i далi значну частину дороги ми пройшли разом. Дорогою розказували хто де був, дiлилися досвiдом. Рома запитав чи не знаю я про дерев’яний мiст через рiчку Стир по якому проходить вузькоколiйна залiзниця. На той момент менi довелося побувати там двiчi i я не погано знав ту мiсцевiсть. Роман виявив бажання теж туди потрапити, а я погодився бути провiдником i пiти туди ще раз. Зимою розробляючи маршрут в мене й виникла iдея об'еднати всi цiкавi й визначнi мiсця у тих краях в один шлях. Так народилась «Полiська туристична стежина».

Оскiльки Рома найкраще в нашiй командi розумiеться на картах i топографii, крiм того мае хороший навiгатор в цiй подорожi вiн був нашим штурманом. Його фраза, – «Пойдем по азимуту, здесь недалеко», стала крилатою i в нашому колi ми часто говоримо “ пiдемо по азимуту тут недалеко», якщо потрiбно десь зрiзати дорогу.

До речi з шiстьох учасникiв подорожi трое розмовляють росiйською мовою, але проблем з розумiнням чи iнших конфлiктiв на цьому грунтi у нас нiколи не виникало. Кожен говорив так, як йому зручно.

П«ятий учасник походу Славiк Куришка. Пасiчник з Лебедина. Весь похiд ми смакували його мед. Славiк товариш Роми i ми теж познайомилися в Карпатах. Не дивлячись на проблеми з ногою вiн достойно пройшов весь, немалий шлях. Славко досвiдчений турист i ходить в пiшi та велопоходи понад десять рокiв.

Про себе я вже писав, додам лише, що для мене дорога то життя.

Заплiчники зiбранi. Лишилась одна нiч на лiжках. Завтра починаеться справжне життя. Завтра в подорож.

В кiнцi червня 2018, а саме 30 я з Сашком вирушив в дорогу. Вiталiк приеднаеться до нас через два днi. Ми приiхали в Ковель по полудню та зустрiли на залiзничному вокзалi Рому й Славiка. Трохи пiзнiше до нас пiд'iхав Іван. Електричка якою ми поiдемо до Вараша, колишнього Кузнецовська, вiдправляеться майже через дванадцять годин тому щоб не тусуватися стiльки часу на вокзалi i спекотному мiстi Ваня повiз нас автомобiлем на невеликий ставочок, що знаходиться майже за мiстом в приватному секторi. Ми вирушаемо в ночi, а Іван як i Вiталiк приеднаеться до нас через два днi, вони наздоганятимуть нас разом.

Ми розмiстилися, поставили намети та почали готувати вечерю. До нас на посиденьки приiхала дружина Івана – Іра. Смачно повечерявши почали готуватися до сну. Іван та Іра поiхали додому й ми залишилися в чотирьох. Що ж початок непоганий.

Ура таварищи!!! Подорож стартувала. В Ковелi, зустрiли бродяг з Сум, пообiдали, повечеряли, чекаемо електричку на Вараш.

Прокинулися близько першоi години ночi. Моросив маленький дощик. Швидко зiбралися й вирушили на залiзничний вокзал. Дорогою дощ закiнчився. В три з копiйками ми вже iхали електричкою на Вараш. Поки йшов потяг нам вдалося ще трохи подрiмати i перекусити.

Нiчне мiсто атомникiв важко переплутати з чимось iншим. Ще на пiд'iздi до станцii далеко в небi видно заграву. Це освiтлюеться Рiвненська АЕС. Але ми прибули сюди на свiтанку, а точнiше зранку, коли на вулицi був майже день й освiтлення хоч й було ще ввiмкнуте та не створювало такого ефекту.

На залiзничнiй станцii нас i не тiльки нас вже чекала маршрутка, яка iхала в мiсто i кiлька автомобiлiв таксi. Ми вибрали простiший транспорт й зручно розмiстилися в салонi «Пазiка». Їхати довелося хвилин двадцять, адже вiд станцii до самого Вараша кiлька кiлометрiв. Ми вийшли на автовокзалi й пiшли шукати потрiбну нам маршрутку.

Мiсто ще спало. На вулицях було зовсiм мало людей, автостанцiя була майже порожня. Менше як за годину ми знову iхали маршрутним автобусом цього разу в село Бiльська Воля де розпочинаеться пiший етап подорожi.

По небу ходили грозовi хмари й не передвiщали нiчого хорошого, але спочатку нам пощастило. Ми приiхали до потрiбноi станцii i вирушили пiшки до першого озера на нашому шляху – Бiлого.

Йдучи «Полiською стежиною» ми побуваемо на трьох Бiлих озерах. Двох в Рiвненськiй областi i одному у Волинськiй. Насправдi озер з такою назвою не три, а бiльше. Якщо не помиляюся два в Рiвненськiй, три у Волинськiй областях, е таке озеро, нiбито й в Карпатах.

Та зараз я розповiдаю про Бiле яке знаходиться поблизу сiл Рудка та Бiльська Воля Володимирецького району Рiвненськоi областi. Це озеро вiдноситься до басейну рiчки Стир та розташоване серед болiт в межирiччi Стиру та Веселухи. Його площа 453 га. бiльше за нього на 17 га. лише озеро Нобель, на ньому ми теж побуваемо. Бiле – карстове озеро з середньою глибиною 10 м. У 2005 коли останнiй раз робили замiри, нiбито, зафiксували глибину 34 м.

Вiкiпедiя пише, що за висновками вченого Павла Тутковського, пiд час найбiльшого в iсторii Землi Днiпровського зледенiння мiсцина, де нинi розмiщене Бiле озеро, була безпосередньою ареною дiяльностi льодовика, що й зумовило характерний рельеф: пiсковики й болота, кiнцево-мореннi гряди та пiщано-гравiйнi вали. Це – останцi озових насипiв, витвори уже вмираючого льодовика. До речi, ози на Рiвненщинi зустрiчаються лише тут, на пiвнiчному заходi областi. В болотистому ареалi озера досi збереглися рiдкiснi рослиннi релiкти льодовикового перiоду.

Днiпровське зледенiння залишило на берегах озера морену: уламковий матерiал, що переносився льодовиком. Пiщана гряда з великою кiлькiстю кременю – його слiд, як i пiщано-гравiйнi вали (ози) висотою 5—12 м та довжиною вiд 0,5 до 1,5 км, що простягаються довкола озера вздовж лiнii руху льодовика.

Озеро розташоване на 156,5 м (урiз води) над рiвнем моря. Воно мае овальну форму, трохи витягнуте iз заходу на схiд (довжина – 2,65 км, ширина – 2,10 км). Дно озера пологе, пiщане. Живиться пiдземними водами, частково поверхневими вiд танення снiгу та дощiв. З дна б'ють холоднi та теплi джерела, а на глибинi 8 м температура постiйна: +8° C. Тому i в морози поверхня не повнiстю замерзае, товщина криги – 25—50 см, рiдше 80 см.

В районi Бiлого озера е рiдкiснi й цiкавi рослини. Це лiкоподiела заплавна, цмин пiсковий, росичка круглолиста; осоки (тонкокорневищна, багнова, дводомна). Бiля могутнiх ялин знайшла собi мiсце, корячка болотна – полiська орхiдея з дуже красивою квiткою. Із сосною подружилась зелена кучерява коничка. У водi озера бiля берега знайдено рiдкiсну рослину – молодильник озерний, який ранiше був вiдомiший у Воронкiвському озерi.

З тварин зустрiчаються вовк, лисиця, вужi, ящiрки. На берегах озера гнiздяться дикi качки, гуси, живуть бобри та ондатри. Ще в 60-х роках зробленим iз лози кошем можна було зачерпнути з озера багато риби та ракiв.

За даними обласноi Держрибiнспекцii (2006—2011 рр.) в озерi зафiксовано 22 види риб, що належать до 10 родин (коропових, окуневих, в'юнових, балiторових, бичкових, колючкових, сомових, вугрових, головешкових, щукових).