Щастя не купиш

Щастя не купиш
Ірина Хоменко

Мрii збуваються #2
Героi "Автобусного роману" – Лiна та Сергiй знову з вами! Що чекае на них: щасливе весiлля чи трагiчне розставання? Що було написано у таемному листi, який отримала Лiна? І як технiка допомогла врятувати справжне кохання?

Ірина Хоменко

Щастя не купиш

– Так ви ще неодруженi? – Катерина сидiла навпроти Лiни та з ледь помiтним презирством пила каву.

– Нi ще, – Лiна сумно зiтхнула. – Може в наступному роцi…

– А оцю розкiшну квартиру, де ви мешкаете, Сергiй сплачуе? – Катерина заздрiсно роздивлялася навкруги.

– Так, Сергiю допомагають батьки. Ми б самi таку не «потягнули».

– А давно ви разом?

– Зi школи.

Катерина заусмiхалася.

– Живете разом зi школи?

– Як до Киева перебралися. Сергiй запропонував жити разом, я погодилася.

Бачила Лiна заздрiснi погляди своеi однокурсницi i вже пожалкувала, що запросила ii на каву. Вона всього-на-всього забiгла до Лiни, щоб узяти конспект. Вже пiшла б давно. А то всiлася на канапi i все розпитуе, розпитуе…

– Знаеш, у мене так багато справ. Давай завтра в унiверi зустрiнемося i добалакаемо.

– А Сергiй дуже гарний! – Катерина пiднялася i попростувала до дверей. – Тобi пощастило.

«Ось, Щастя! Нарештi ти i прийшло до мене!» – подумки прошепотiла натхненно Лiна, як та Попелюшка, i посмiхнулася.

Катерина пiшла. Лiна зачинила за нею дверi i полегшено зiтхнула. У неi вже не було подружок, iй цiлком вистачало Сергiя. Вiн був для дiвчини не лише коханим, а i справжнiм другом. І, навчена досвiдом з Вiкою, ii шкiльною подругою, Лiна не хотiла вже зближатися з дiвчатами i товаришувати. Вона розумiла: там, де е чоловiк, подрузi мiсця немае.

Вони з Сергiем вже пiвроку разом, вчаться на одному факультетi, тiльки вiн на платнiй основi. Вивчають англiйську мову i збираються стати перекладачами. Лiна щаслива. Шiсть мiсяцiв з Сергiем пройшли, мов увi снi. Вона мрiе, що вони одружаться. Лiна часто молиться до Бога, щоб у них все було добре, все склалося щасливо, i вона колись стала б нареченою. Це була ii мрiя.

Березень видався в цьому роцi напрочуд снiжним. Лiна одягнулася i хутчiш вибiгла пiд останнiй снiг, що кружляв у свiтлi лiхтаря, наче бджiлки над вуликом. Їй було хороше. Їй нiколи не було так хороше, як тепер. Нiколи в життi. Вона взяла у руку трiшки снiгу. Вiн танув i приемно лоскотав долонь. Раптом! Дзвiнок! Це Сергiй телефонуе на мобiльний. Лiна щасливо вiдповiла.

– Привiт! Я тут затримаюся години на три. Лягай спати без мене. Не сумуй, кицюнь!

І розмова закiнчилася. У Лiни неприемно залоскотало серце. Щось пiдкотило до рота, i всерединi стало якось гiрко. Вiн вже третiй тиждень приходить майже кожен день дуже пiзно ввечерi. І нiколи не розповiдае, де був, що робив, чому так запiзнився. Трiшки моторошно стало… «Я не хочу втратити його!» – Лiна стиснула кулаки до болю, аж пальцi побiлiли.

«Нiчого, – подумала дiвчина. – Я зараз пiду, приготую йому щось смачненьке поiсти. Вiн повернеться пiзно, голодний буде… Але все-таки… Де вiн? З ким? А, раптом, в нього е iнша?»

Лiна зiщулилася: «Не буду про це думати! Думки – матерiальнi. Ще притягну своiми острахами якусь бiду!»

Дiвчина вiдганяла поганi думки, намагаючись не думати про це. Вона попростувала до iхнього будинку. Раптом з-за рогу хтось рiзко виплигнув та гаркнув:

– У-у-у!

Лiна здригнулася, але не зойкнула. Вона була не боягузка.

– Що, злякав? – це iхнiй однокурсник Михайло спробував обiйняти Лiну, але та вiдсахнулася.

– Чого сама гуляеш, де твiй Серьога? – Михайло трiшки задиркувато глянув. – Пiшли до кав'ярнi, кави вип'емо, розповiси менi про те, як треба виборювати пiдвищену стипендiю!

«Моя пiдвищена стипендiя i йому поперек горла!» – подумала Лiна, а сама промовила:

– Нi, треба додому. Багато роботи. І, до речi, ще фонетику не пiдготувала…

– Так, у Сергiя з вимовою краще, – Михайло насмiшкувато цмокнув язиком. – Немов справжнiй американець розмовляе. Наче й до Штатiв не iздив, а така вимова… Ти з ним живеш, ану, кажи, як Сергiю вдалося поставити собi такий акцент? Ва-ва-ва! – Михайло спробував перегородити Лiнi шлях, та вона ухилилася i побiгла додому. Вже з ганку закричала йому:

– Вчитися треба, а не по кав'ярнях ходити!

– Одне iншому не заважае! – Михайло зцiпив зуби i вiдвернувся. – Все одно моею будеш!

Та Лiна цього не почула.

* * *

– Слухай, як тобi, першокурснику, вдалося влаштуватися перекладачем? – Кирило усмiхався Сергiю щирою посмiшкою.

– Та я ж не на повний день! Пiдробляю, щоб назбирати грошей на весiлля з Лiною. Насточортiло залежати вiд батькiв. Хочеться вiдчувати себе самостiйним.

– А ти спiвбесiду проходив?

– Так, ще тести здавав. Складнi, але впорався. Я ще коли в школi вчився, батьковi переклади робив, йому по роботi треба було. Тож дещо менi вже було знайоме, коли я розпочав працювати. Та й працюю я лише третiй тиждень, ще випробувальний термiн не пройшов. Хоча б взяли, турбуюся страшно…

– А ти перекладаеш усно чи письмово? – Кирило з повагою дивився на Сергiя.

– Бiльше усно. Але iнодi дають i письмовий переклад. Хочу Лiнку задiяти, щоб теж тренувалася. Вже один документ iй сьогоднi пiдкинув, сподiваюся, що впораеться. Вона у мене пiдвищену стипендiю заробила за перший семестр.

– Молодець! – Кирило поплескав Сергiя по плечах. – Вона одна з кращих з англiйськоi мови на потоцi разом з тобою.

Сергiй задоволено примружив очi.

– Ми з тобою вчимося у одних i тих же викладачiв, – провадив товариш, – на одному i тому ж курсi, в тому ж вузi, але результати у нас рiзнi.

– Тобi варто просто сiсти i розiбратися в англiйськiй. Ти у нiй «плаваеш», тому i отримуеш частенько лебедiв у виглядi двiйок. Я можу тобi допомогти, – Сергiй посмiхнувся, – так, по дружбi. А коли розберешся, вже легко буде, сам впораешся потiм. Може, теж перекладачем пiдеш, туди, де я працюю. Але тобi ще необхiдно багато попрацювати. А у мене, якщо вийде влаштуватися, тобто пройду термiн випробувань, е iдея з наступного навчального року переходити на заочне. Планую влiтку одружитися – сiм`ю треба утримувати.