Бог провадить мене по дорозі життя

Бог провадить мене по дорозi життя
Галина Василiвна Максимчук-Атаманюк

В цiй книзi розповiдаеться про життевий досвiд пiзнання Бога Творця людиною. Я розповiдаю про те, як я пiзнала Бога, як прийняла Його в свое серце i в свое життя. Про те, як змiнилося мое життя пiсля знайомства з Господом. Як я навчилася жити в гармонii з Богом, з людьми, з природою, з Всесвiтом.

Галина Максимчук-Атаманюк

Бог провадить мене по дорозi життя

Епiлог

Людина каже: " Побачу, повiрю."

Бог каже: " Повiр, побачиш "

Як часто в нашому життi ми вiдчуваемо, що ми не самi, що якась Вища сила керуе нашим життям. Але свое життя ми будуемо самi, вiд нас залежить чи воно буде прекрасним, щасливим, радiсним, повним достатку i благополуччя, чи навпаки, нещасним, з вiчним скигленням, нарiканням, що в нас нiчого не виходить. Вiд нас залежить, яку дорогу ми оберемо. Наше життя – це те, що ми думаемо, нашi емоцii, якi при цьому ми вiдчуваемо. Позитивнi емоцii та думки, такi, як любов, щастя, радiсть, вдячнiсть, притягують в наше життя позитивних людей, позитивнi подii, благополуччя, здоров'я, достаток. Негативнi емоцii, навпаки, негативнi подii, негативних людей, бiднiсть, невдачi. Наше життя е наслiдком наших попереднiх емоцiй, i думок, якi викликали цi емоцii. І нiхто за нас не змiнить наше життя на краще, тому що тiльки ми самi е творцем свого власного життя. Тiльки ми зможемо змiнити його на краще i почнiмо вже зараз, починаючи кожний новий день з вдячностi Богу за Його безцiннi дари…

Змiст

Як я пiзнала Бога вперше i повiрила в Нього.

Як я прийняла Господа в свое серце.

Присутнiсть Бога у моему життi, благодатнi вiдчуття.

Накази Його голосу в моему розумi.

З щирою Вiрою в Бога i щирою молитвою моi мрii збуваються.

Бог мене навчае, що Істина – це Бог. Дорога в Життя Вiчне – через Сина Божого. Дух Божий – Джерело Життя Вiчного.

Якщо виникають проблеми в життi, довiртеся Богу, змирiться i приймiть, живiть далi, дякуючи, що Бог допомагае вам пережити цi моменти.

Бог провадить мене по дорозi життя.

Мiй внутрiшнiй рай.

В цiй книжцi я хочу розповiсти про те, як Бог за руку провадить мене по дорозi мого життя.

Роздiл 1.

Як я пiзнала Бога вперше i повiрила в Нього.

Багато з нас пам'ятають той день, коли вперше пiзнали Бога. Однi ранiше, iншi пiзнiше, але так чи iнакше ми пiзнали Бога, ми прийняли Його в свое життя, в свое серце. Коли це сталося, наше життя змiнилося на краще.

Як це не дивно, але я до сих пiр пам'ятаю свое ранне дитинство, а саме, своi першi мiсяцi життя.

Пригадую, як я сильно плачу, тому що щось мене турбуе, а тато гойдае мене на руках i пiдносить до свiтла, я затихаю i спостерiгаю примружуючись як виблискуе свiтло, як вiд нього до мене вiдходять блискучi промiнчики, переливаються, змiнюють форму, менi це подобаеться, я радiю i тягну руки до цих промiнчикiв, намагаючись iх вхопити – це було весело.

Я була дуже допитливою дитиною, мабуть, як i всi дiти. Менi дуже подобалося подовгу розглядати квiти, листя, комах, птахiв, небо над головою, сонечко, зiрки, одним словом, мене цiкавило все, весь свiт навколо мене. Менi було цiкаво звiдки це все береться, я задавала багато питань батькам, бабусям, дiдусям, тiткам, людям, якi мене оточували. Я отримувала вiдповiдi, але чим бiльше я отримувала вiдповiдей, тим бiльше появлялося питань. Найцiкавiше те, що деякi вiдповiдi самi з'являлися в моiй головi, приходили десь iз моеi пiдсвiдомостi – це тепер я знаю, що так можна це назвати, в дитячому вiцi, я ще не знала такого визначення.

Коли я навчилася читати, я сама почала шукати iнформацiю в книгах.

Наша сусiдка, панi Марiя, нинi вже покiйна, Царство iй Небесне, в той час працювала бiблiотекарем, вона давала багато книг дитячих татовi або мамi i вони нам читали цi книги. Крiм мене в батькiв ще були двi донечки, моi сестри – Леся i Оксана. Ми дуже любили слухати казки.

Коли ми з сестрою Лесею пiшли до школи, то в першому класi, як тiльки ми навчилися читати, нас записали до сiльськоi бiблiотеки. Я перечитала серiю книг "Казки народiв свiту", а було цих книг в бiблiотецi чимало i iх не можна було брати додому, а читати тiльки в бiблiотецi. Але панi Марiя бiблiотекар, була нашою сусiдкою i менi вдавалося домовитися брати книжки з казками на два днi додому. Брала по однiй чи двi книги, так, щоб прочитати за два днi i вчасно повернути книги до бiблiотеки, щоб можна було брати слiдуючi. Так в короткий термiн, я прочитала всi книги з казками. Потiм я почала читати класикiв, так що коли ми проходили iх по шкiльнiй програмi, до того часу я вже прочитала цi книги. Дуже любила читати вiршi Тараса Шевченка, Лесi Украiнки, Володимира Сосюри – це нашi украiнськi поети, з росiйських подобались твори Лермонтова та Пушкiна, з прози улюбленими були твори Григорiя Сковороди, Гоголя та Толстого. Найбiльше захоплювалась читанням пригодницьких, детективних творiв та дуже любила читати фантастику або, як тепер називають фентезi романи.

Та зараз я хочу продовжити розповiдь про присутнiсть Бога на протязi всього мого життя, починаючи з дитинства.

Ми з сестрою Лесею були майже однолiтками i часто разом гралися, були дуже активними дiтьми, часто придумували рiзнi рухливi iгри. І ось при однiй з таких iгор ми зламали дверi. Так-так, саме дверi, як це сталося, спитаете ви, якось так вийшло, що ми з сестрою iх струтили з завiсiв i вони впали. Ми дуже перелякалися, бо знали, що нам за це попаде вiд батькiв, якi в той час були на роботi, i ми з сестрою почали думати, як це виправити. Я часто бачила, як тато на колiнах молиться до Бога i запропонувала Лесi помолитися, щоб Бог помiг нам виправити те, що ми зробили. Ми в той час ще не вмiли молитися, тобто не знали ще жодноi молитви, але обi – я i сестра стали на колiна, склали долонi, як це робив тато, дивилися на небо i просили: " Боже поможи, Боже поможи, Боже поможи…" Я не знаю як, але ми з сестрою поставили дверi на мiсце, тяжкi дверi, якi до молитви ми не могли навiть пiдняти… Так я перший раз переконалася, що Бог е i Вiн все може…

Йшли роки, десь в третьому класi ми з сестрою Лесею вивчили молитву "Отче наш ". Цiеi молитви нас навчила мама нашоi подруги. Ми прийшли до своеi колiжанки погратися, а ii мама, щось переписувала з товстоi книги, я завжди цiкавилася книгами i спитала, що це за книга, вона вiдповiла, що це молитвенник, який вона взяла у священника, щоб переписати молитви. Я попросила, щоб вона i нам з сестрою дала переписати саму головну молитву i вона вiдкрила нам на сторiнцi де була молитва "Отче наш". Я, сестра i наша подруга переписали цю молитву i стали ii вчити на пам'ять. Оскiльки вивчення вiршiв менi давалося легко, то вивчила молитву дуже швидко. З бабусею та з батьками ми ходили до церкви, але таемно, бо тодi був радянський союз i до церкви нам забороняли ходити.

Але моi батьки були вiруючi люди i в нас завжди святкувалися всi церковнi свята. Особливо ми з сестрами Лесею i наймолодшою Оксаною любили святкувати Рiздво Христове i Паску, Воскресiння Христове. Хоча до церкви в тi часи заборонялося ходити, та на столi в нас завжди були свiченi Паска i великоднiй кошик зi святковими смаколиками. Пам'ятаю, мама вставала дуже рано, i з кошиком, який ввечерi, перед Великоднем ми помагали iй збирати, йшла до церкви, а пiсля Служби Божоi i освячення Паски, поверталася з освяченим великоднiм кошиком i Паскою додому. І ми разом накривали святковий стiл. Потiм всiею сiм'ею сiдали за святковим снiданком, спочатку тато дiлив i роздавав всiм свiчене яечко. Ми хрестилися i iли, потiм, помолившись, споживали в радостi iншi смачнi страви, найбiльше смакував нам великодний тарiль, де були покришенi свiченi ковбаска, сир, яйця, м'ясо копчене, сало i тертий хрiн. Потiм помолившись, вставали з за столу, дякували Боговi за великоднiй снiданок i йшли читати книги або оглядати святковi телепередачi або просто розмовляли. В другiй половинi дня, ми йшли в гостi до бабусi i дiдуся, де проводили час у приемному спiлкуваннi.

Рiздво запам'яталося менi так: святкова ялинка, за вiкном вiе заметiль, трiщить мороз i ходять вiд хати до хати колядники, прославляючи народження Бога Дитятка. А в хатi затишно i тепло, i ми усiею сiм'ею збираемось за святковим столом i звучить молитва Отче наш, яку говорить тато, а мама i я з сестрами молимося разом з ним. На столi дванадцять пiсних страв, де в центрi столу кутя, пахне хлiбом, смачними наiдками i ми приступаемо до Святоi вечерi, по вечерi молитва, дяка Боговi за Святу вечерю, а потiм коляда. А на Йордан тато завжди освячував хату Святою водою, мама за ним носила Свiчену воду, а ми з сестрами лiпили хрестики iз тiста на дверi i на стiни, а потiм знову наша сiм'я святкувала другий Святий вечiр, Йордана i знову був святковий стiл з дванадцятьма пiсними стравами, а серед них солодка кутя, смак якоi я пам'ятаю i до нинi…

А ще мiй тато був талановитим художником, вiн малював прекраснi образи, здебiльшого це були iкони, на яких були зображенi Ісус Христос, Дiва Марiя з малим Ісусиком та дванадцять апостолiв. Татовi картини були, як живi. Святi iз них дивилися на мене просто в очi, вони нiби пильним оком стежили за мною. Коли тато малював, я часто спостерiгала, як вiн це робить, з пiд його пензля оживали Святi, цвiла природа, свiтило сонце i Ісус Христос з ласкавою посмiшкою дивився на мене…