Майдан. Моя історія

Майдан. Моя iсторiя
Евгений Валерьевич Лазарев

У листопадi 2013 року автор був студентом 4 курсу бiологiчного факультету Днiпропетровського нацiонального унiверситету iменi Олеся Гончара. Коли почалася Революцiя Гiдностi, автор приеднався до мiсцевого Євромайдану Днiпропетровська. Перед вами його спогади про подii тiеi неспокiйноi зими 2013-2014 рр.

Евгений Лазарев

Майдан. Моя iсторiя

Сьомiй рiчницi Революцii Гiдностi присвячуеться

Все почалося для мене тодi, коли я зайшов на сторiнку своеi подруги й однокурсницi у Вконтакте i побачив там фотку, де вона стояла зi своiми друзями на Європейськiй площi у Днiпропетровську, тримаючи прапор Украiни. Пост з цим фото був пiдписаний хештегом #евромайдан i був датований 22 листопада 2013 року, через день пiсля того як стартував Майдан у Киевi. 22 листопада у Днiпропетровську на Європейськiй площi (на якiй потiм майже весь час i вiдбувались подальшi акцii) зiбралося близько 50 людей, якi скоординували своi дii через соцмережi. Того дня вiдбулася хода до Днiпропетровськоi облради для того, щоб вручити депутатам петицiю, яка закликала президента Януковича не скасовувати курс на евроiнтеграцiю, а потiм повернулися на Європейську площу. Так починався Майдан у Днiпрi.

26 листопада, iдучi в трамваi на пари у бiофак ДНУ (я тодi вчився на 4 курсi), я читав газету, яку менi дали на вулицi й у якiй писали про подii на Євромайданi у Киевi та iнших мiстах, про реакцiю влади на все це. Я хотiв долучитися до мiсцевого протесту, але за день до цього наметове мiстечко на Європейськiй площi було розгромлене тiтушками (мiсцевими дзюдоiстами, якi ходили до бiйцiвського клубу, який тримав один депутат з Партii Регiонiв, я не пам'ятаю, хто, в новинах багато писали про це, можна почитати) i декiлька днiв пiсля цього Євромайдан у Днiпропетровську не дiяв.

Потiм, вже сидячи на парах, або на лентах, як кажуть у нас у Днiпрi, десь в Інтернетi я дiзнався про те, що 27 листопада буде загальний студентський страйк по всiх вишах Украiни, лунали заклики виходити у певний час, по-моему о 12 годинi, з навчальних корпусiв, аби долучитися до загального попереджувального страйку, щоб привернути увагу журналiстiв i показати владi, що студентам не байдуже, яким курсом буде рухатись Украiна.

Коли я приiхав додому, я почав готуватися до студентського страйку, зробив транспарант iз закликом на кшталт "Ми за европейськi цiнностi", прив'язав до портфеля блакитну i жовту стрiчки, приготував назавтра настiльний прапор Украiни, ввiмкнув телевiзор i почав читати про те, як проходив процес евроiнтеграцii Украiни, чому вiн був припинений. Також я читав про Митний Союз. А потiм я пiдписався на групу Вконтакте "Євромайдан Днiпропетровськ" i зробив у цiй групi пост, який розповiдав про переваги вступу Украiни до ЄС та недолiки входження Украiни до Митного Союзу. У той час в Інтернетi було багато рiзноi iнфографiки, яка показувала переваги ЄС перед Митним Союзом, що евроiнтеграцiйного курсу не потрiбно боятися, у соцмережах багато точилося суперечок з приводу цього i взагалi потрiбно було вести пропаганду своiми силами через соцмережi, не мовчати, не боятися дискусiй, вмiти аргументовано вiдстоювати свою позицiю i свiй вибiр.

Отже, настав той день попереджувального страйку, i я з усiма пiдготовленими атрибутами вирушив до унiверситету. Коли я був уже в унiверситетi, я дiзнався, що студентський страйк не вiдбудеться, тому що керiвництво в особi ректора вирiшило, що унiверситет повинен бути поза полiтикою, а тому, всi акцii повиннi проходити за межами вишу i не повиннi зривати навчальний процес. Так все швидко закiнчилось, навiть, не почавшись.

Куратор моеi групи, побачивши мене, завiшаного нацiональною символiкою, попередив мене, щоб я не пiдбурював студентiв на цей страйк i вiв себе обережно. Ходити на Майдан нiхто менi не заважав, просто щоб на територii унiверситету не було нiякоi агiтацii. Взагалi, настроi серед студентiв були в основному аполiтичнi. У нас було дуже мало противникiв Майдану. Це у Донецьку, у Луганську, у Севастополi було багато противникiв Майдану. У Днiпропетровську такого не було, а бiльше було людей аполiтичних, якi продовжували жити звичним життям, так неначе нiчого й не вiдбувалося. Тi самi настроi були i у студентiв. Я мiг би по пальцях порахувати студентiв мого курсу, якi займали активну громадянську позицiю i пiдтримали евроiнтеграцiйний курс. Поки я сидiв на лентах, я шукав в iнтернетi iнформацiю про мiсцевi протести i нiчого не знаходив. Пiсля пар я вирiшив пiти на Європейську площу, сподiваючись дiзнатись щось про Майдан. Не може такого бути, щоб пiсля розгрому тiтушками наметового мiстечка, Майдан би припинив свое iснування, бо це суперечило духу Майдану – "разом i до кiнця!". Коли я прийшов на Європейську площу, я був дуже здивований, тому що побачив у центрi мiста ярмарок, який просто заважав ходити мiстом, не те щоб проводити тут якiйсь мiтинги. Мiсцевi жителi були обуренi такими дiями мiсцевоi влади. ТСН показували короткий сюжет про це, у якому тi люди, в основному лiтнього вiку, якi прийшли торгувати сюди, казали, що iх поставили тут насильно, i що ярмарка буде проходити тут близько тижня. Звiсно, що тут було ясно, чому влада вирiшила зробити такий крок. Спочатку, вона наймае тiтушок, якi руйнують наметове мiстечко, потiм забороняе проводити полiтичнi акцii бiля облради i на Європейськiй площi, а для бiльшоi впевненостi, щоб не було нiяких несанкцiонованих мiтингiв, влаштовують посеред центру мiста ярмарок.

Я почав ходити довкола ярмарки, а потiм побачив молодого парня у червонiй курточцi, який роздавав листiвки. Я пiдiйшов до нього, вiн дав менi листiвку i сказав, приходь завтра сюди на Європейську площу, буде великий мiтинг.

На листiвцi було написано таке: "Не зважаючи на заборону влади ми вiдстоюемо своi права. Мобiлiзацiя! 28 листопада з 12.00 Європейська площа". І телефони координаторiв Євромайдану. Як я потiм дiзнався, листiвку менi дав один iз координаторiв Євромайдану Днiпропетровська Нiкiта Проданець з партii Демократичний Альянс.

У той день я весь вечiр просидiв в iнтернетi, знайомлячись та переписуючись з активiстами у рiзних мiстах. Близько 22 години в групi Днiпропетровського Євромайдану з'явився хвилинний вiдеоролик, у якому координатори Нiкiта Проданець i Вiктор Романенко (з Украiнськоi Народноi партii) закликали небайдужих громадян вийти завтра на мiтинг i продовжувати свою боротьбу за европейський вибiр. Телевiзор я не вимикав. У кровi в мене бурлив адреналiн. Я не мiг дочекатись того моменту, коли я примкну до протестного руху.

28 листопада я знов, завiшаний нацiональною символiкою, прийшов на пари в унiверситет. Я висидiв усi ленти, крiм останньоi, тому що я вже пропускав початок мiтингу, i хотiв побути на ньому якомога бiльше часу. По ходу я дiзнався про те, що початок акцii перемiстили на 14.00 i що мiсце проведення було змiнено – акцiя повинна вiдбутися бiля входу до парка iменi Глоби, бiля пам'ятника Чкалову. Я прийшов туди i побачив близько 100 людей, координаторiв з мегафонами i багато прапорiв Украiни i Євросоюзу. По периметру стояли загони мiлiцii з автомобiлями i джипами. Вони не перешкоджали проведенню мiтингу. Мiтинг вирiшили проводити тут, тому що, по-перше, на Європейськiй площi проведенню акцii заважав ярмарок, а по-друге, тут було ближче до будiвлi обласноi ради.

На цьому мiтингу ми вiдсвяткували вiдновлення дiяльностi Днiпропетровського Євромайдану, був виражений протест проти перешкоджання проведенню мирних зiбрань з боку мiсцевоi влади, були висловленi сподiвання про те, що Янукович пiдпише на Вiльнюському Самiтi документ про асоцiацiю Украiни з ЄС, також були роз'ясненi переваги европейського курсу для Украiни i кому було вигiдно згортати цей курс. У нас був дуже довгий прапор Украiни (довжина його мабуть сягала десь тридцяти метрiв), який став незмiнним атрибутом Днiпропетровського Євромайдану. Я теж тримав цей прапор.

У той день було дуже холодно, дув сильний вiтер, температура повiтря була нижче нуля, i я з двома хлопцями, з якими щойно познайомився, вирiшили пiти до найближчого магазину, аби купити щось поiсти i випити гарячого чаю, щоб зiгрiтись. Потiм повернулись до Майдану i продовжили дискусiю з усiма присутнiми. Кожен мiг тут подiлитися своiми думками. Хтось почав спiвати народнi украiнськi пiснi. Ми почали пiдспiвувати. Потiм я поiхав у Новомосковськ, бо я жив тодi у Новомосковську, потрiбно було на завтра робити домашнi завдання, а мiтинг у цей час вирушив до Європейськоi площi, пiсля чого розiйшовся по домах.

29 листопада мiтинг проходив у такому самому форматi, тiльки в iншому мiсцi – на Європейськiй площi. Людей у цей раз було бiльше – близько 200. Ми теж тримали тридцятиметровий прапор. Я стояв у передньому рядi i тримав з усiма, хто стояв попереду, прапор. З трибуни до нас прийшли сумнi вiстi – Янукович не пiдписав Угоди. Те, на що ми так довго сподiвались, не вiдбулося. Кожен з нас по-рiзному до цього ставився – хтось закликав Майдан розходитись i переносити протест у iншу площину – щоб опозицiйнi депутати на засiданнях рад тиснули на "регiоналiв", аби вони повернулись до евроiнтеграцiйного курсу. Іншi казали, що з ними не можна договоритись, потрiбно продовжувати Майдан i вимагати вiдставки Уряду i Президента. Дехто пропонував радикальний сценарiй – пора готувати коктейлi Молотова. Але таких було мало – бiльшiсть систематично виступала за мирний протест, i куратори Майдану у тому числi.

Казати, що нiхто до подiй 30 листопада не знав що робити далi – неправда. Наприклад, у Днiпропетровського Євромайдану був план – 1 грудня iхати на Банкову у Киiв до Президента.

У той день, 29 листопада, Майдан почався о 16.00 i тривав три години. На Майданi були присутнi журналiсти. Вони брали в нас iнтерв'ю. Я теж дав одне iнтерв'ю. Близько 19.00 до нас пiдiйшли представники мiлiцii i сказали, що мiтинг несанкцiонований i щоб ми збирались звiдси. Координатори почали закликати розходитись, вони казали, ми будемо спiвпрацювати з нашими адвокатами, щоб вибороти свое право на мирнi акцii. Ми повиннi дiяти у площинi закону, iнакше чим ми будемо вiдрiзнятись вiд дiючоi влади. Також вони сказали слiдкувати за всiма новинами в групi, що Майдан не розходиться.

А люди не поспiшали розходитись. Ми продовжували спiлкуватись. Я з хлопцями, з якими познайомився вчора пiшов до ЦУМу, який був на площi, аби купити прапор Євросоюзу. Прапор ми не знайшли. Потiм ми пiшли у Макдональдс i купили зеленого чаю, щоб зiгрiтись. Пiсля цього повернулись на Майдан. Ми продовжували говорити про те, як треба дiяти далi. Ми вирiшили виспатись, i на свiжу голову робити вже якiйсь рiшення.

Коли я прокинувся наступного дня i ввiмкнув новини, все було зрозумiло саме собою.

З 3 грудня на Днiпропетровському Євромайданi кожен день збирали речi (теплий одяг, одноразовий посуд, лiки, продукти харчування, грошi) на допомогу Киiвському Євромайдану. Також з 6 грудня почали збирати кошти на пiдтримку затриманого днiпропетровського редактора газети "Лица" Валерiя Гарагуци, якого було затримано в Киевi 1 грудня за пiдозрою у побиттi мiлiцiонерiв на вулицi Банковiй, хоча вiн лише намагався зупинити бульдозер з провокаторами, якi намагалися прорвати кордон молодих ВВшникiв без амунiцii, якi прикривали собою добре екiпiрований Беркут.

З початком кампанii бойкоту Партii регiонiв протягом грудня 2013 – лютого 2014 рокiв займався у Новомосковську розповсюдженням листiвок, якi мiстили у собi списки компанiй i брендiв, що належали членам Партii регiонiв, i якi потрiбно було бойкотувати задля погiршення фiнансового становища партii. Листiвки я завантажував з групи Євромайдан Днiпропетровськ у Вконтактi, зберiгав на Google Disc, а потiм роздруковував у себе вдома на чорно-бiлому принтерi i розклеював iх по мiсту.

11 сiчня брав участь у пiкетi Днiпропетровського мiського вiддiлу мiлiцii. Тодi ми завiтали до полковника Седлецького, який заявив на телебаченнi, що опозицiйнi телеканали навмисно завищують кiлькiсть людей, що приходять на Майдан у Днiпропетровську, а також, що вони стояли за грошi. Днiпропетровський Євромайдан вимагав спростувати цю iнформацiю.

У самому Новомосковську, у якому я тодi жив, не було нiяких акцiй протесту. Була одна акцiя 20 лютого у селищi Мелiоративне Новомосковського району на залiзничнiй станцii Орлiвщина, коли мiсцевi жителi разом з тодiшнiми опозицiйними партiями Свобода, Батькiвщина, Удар, заблокували рейки i не пустили потяг з солдатами ВВ, яких збирались вiдправити на зачистку Киiвського Майдану.

Пiсля того, як у Днiпропетровську на площi Ленiна (тепер Героiв Майдану) 22 лютого близько 22 години демонтували пам'ятник Ленiну, теж саме почали робити i в Новомосковську, але не все було так просто. На захист пам'ятника вийшло багато мiсцевих жителiв, якi не дали повалити його. Кiлька днiв пiсля цього, бiля пам'ятника стояла справжня варта iз якихось безхатченкiв, якi жили у наметах i грiлись бiля дiжок з дровами. Потiм вони розiйшлись, а Ленiн залишився. Так вiн i простояв усе неспокiйне лiто 2014-го. Ще, не пам'ятаю вже коли, хтось iз небайдужих пофарбував пам'ятник у блакитно-жовтий колiр. Плащ був блакитного кольору, а тiло – жовте. Так вiн i стояв до дня збройних сил Украiни. Демонтували його 6 грудня 2014 року в рамках кампанii декомунiзацii. На його мiсцi тривалий час стояв iмпровiзований постамент Тарасу Шевченку, а з жовтня 2018 року на цьому мiсцi фонтан i збудований гарний громадський простiр.

Ось така моя iсторiя.