Знаменитые украинцы - ТОП 50 лучших книг

Радянська пропаганда зробила Симона Петлюру чи не найголовнішим антирадянським «демоном», утіленням усіх «темних сторін» людини: зради, обману, підступності. Цьому сприяла та обставина, що сам Петлюра – літератор і журналіст – ніколи не писав про своє життя ані спогадів, ані нотаток: він неначе спеціально намагався залишитися людиною «без особистого життя». Книжка В. Савченка – спроба перетворити цей «безтілесний символ» на живу людину, щоб сучасний читач мав змогу нарешті дізнатися, яким насправді було життя Симона Петлюри.

Сын украинского писателя Павла Загребельного, которого еще при жизни называли классиком, – Михаил написал о своем отце книгу. «Павло Загребельный» – так называется книга-биография, которая увидела свет в издательстве «Фолио». Издание содержит девять разделов. Пять интермедий. Среди действующих лиц – убийцы украинской советской литературы, национальные дураки, крестьяне села Солошино, лейтенант артиллерии Загребельный, Михаил Резникович, князья, султаны, диктаторы…

Я посвящаю книгу моим односельчанам, жителям моего родного села Жовтневое (Каракурт) на Украине. Где бы ни жили они - в Азии, Европе, Африке, Австралии, Америке. Прочтя эту книгу в интернете, она напомнит им о родном селе, о том месте, где родились, пробудит воспоминания о далеком детстве, дорогих родителях, родительском доме.

Блаженніший Любомир Гузар – український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви, яку очолював протягом 10 років. За цей час зумів перенести осередок зі Львова до столиці, надавши конфесії загальноукраїнського масштабу. У 2005 році був одним із кандидатів на ватиканський престол. Він став першим главою в історії УГКЦ, який добровільно зрікся своїх повноважень. Його за життя визнали великим, проте немає такого мірила, яким би можна було осягнути вплив Блаженнішого Любомира на порозуміння між християнами, на самоусвідомлення українського суспільства, зрештою, на ті події кінця ХХ – початку ХХІ століття, що створили сучасну Україну.

Ця людина – одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають гарячі суперечки. Приятель Петра І – і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів – і «Юда», відлучений від церкви; майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що поставила на карту все і програла найголовнішу гру свого життя; улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант серед українських гетьманів… Читач цієї книги зможе створити свій власний варіант образу Мазепи – одного з найколорітніших, найцікавіших українців.

Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик (1938–2020). Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина – навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття! – здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним з «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати «для людей», а не для того, щоби показати і прославити себе. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

У виданні листи Тараса Шевченка і його адресатів уперше зведено у хронологічному порядку в цілісний корпус. У листах розгорнуто низку цікавих епізодів із життя митця і його оточення, зафіксовано промовисті побутові та настроєві подробиці тощо. Перед читачем епістолярію постають живі постаті тих, кого поет любив і перед ким міг відкритися, Шевченко виповідає найсокровенніші переживання, ділиться задумами та мріями. Перша книга містить 207 листів Тараса Шевченка та до нього за 1839–1857 рр.: від найранішого відомого листа поета до останнього з Новопетровського укріплення. Епістолярій дає змогу глибше пізнати життя Шевченка під час навчання в Академії мистецтв, його подорожей Україною, розкриває духовні страждання митця на засланні. Листи – часом єдине джерело відомостей про окремі грані Шевченкової біографії та творчості цих років.

Ця книга – справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889–1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах. Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933–1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922–1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму. У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи – табірного щоденника Остапа Вишні – та…

Украинцы разных национальностей и вероисповеданий дали миру множество деятелей, имена которых вписаны в духовные, интеллектуальные, военные, спортивные, промышленные, художественные и другие пантеоны разных государств. Эти люди только за последние три столетия создали условия для всестороннего развития народа. Книга Даниила Яневского является чуть ли не «пионерской», авангардной попыткой раскрыть историческое бытие Украины за пределами архаичных представлений о роли масонов и парамасонских организаций в нашей истории. Для Яневского характерно, – и, кажется, это ему нравится, – разрушение заскорузлых мифов, которые вбивали в головы украинцев адепты тоталитарных режимов. Он делает это профессионально, опираясь не только на собственную широкую эрудицию, но и на архивные материалы, ранее игнорировавшиеся историками из совковых и шароварных группировок.

Ця книга – справжній літопис невеселого життя найпопулярнішого й донині в Україні гумориста Остапа Вишні (1889–1956), який відбував сталінську «десятирічку» в концтаборах. Її упорядник, автор вступної статті й приміток, відомий літературознавець і архівіст Сергій Гальченко ще в 1989 році обстежив архіви Ухтпечлагу тодішньої Комі АРСР і зібрав матеріали, які вперше друкуються в такому повному обсязі. Основою праці стали документи слідчої справи за 1933–1934 роки та комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра на Остапа Вишню, в якій зібрані донесення понад півсотні секретних агентів спецорганів за 1922–1955 роки. В процесі слідства, яке велося методами фізичного і психологічного натиску, Остап Вишня визнав «провину»: нібито він мав особисто вбити партійного лідера республіки П. П. Постишева, за що був покараний десятирічним ув’язненням у таборах особливого режиму. У книзі в хронологічній послідовності подаються записи із унікального документа тієї епохи – табірного щоденника Остапа Вишні – та…

Павло Скоропа дський (1873–1945) – о станній ге тьман України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Він активно сприяв розвитку економіки, науки, культури та освіти в Україні, виступав за відродження гетьманської держави. Проте його боротьба за вільну Україну позначена багатьма трагічними подіями. Лев Троцький називав Скоропадського українським Бонапартом, генерал Денікін – другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.

Автор перших українських державних знаків, один із засновників та ректор Української Академії мистецтв, Георгій Нарбут належить до когорти найвизначніших українських графіків та художників-ілюстраторів. Він став дизайнером поштових марок УНР, творцем українських шрифтів Нарбута і стилю української графіки. Створював моделі одягу, проєктував меблі, конструював іграшки, малював етикетки до різноманітних виробів та був магнітом мистецького Києва початку ХХ століття: справжнім майстром перформансу, відчайдушним модником та неперевершеним стилістом своїх робіт і свого, хоча й короткого, але такого захопливого та яскравого життя. В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Вільгельм Олександрович Котарбінський (1848–1921) – видатний український художник польського походження. Монументаліст, яскравий представник академізму та символізму в живописі. Працював над розписами Володимирського собору разом з іншими знаменитими художниками. Його картини прикрашали вітальні цінителів мистецтв. Постать В. Котарбінського малодосліджена в українському мистецтві, у ХХ ст. він був майже забутий. Книга стисло висвітлює життєвий і творчий шлях цього непересічного митця. У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн.

Микола Леонтович (1877–1921) – український композитор, хоровий диригент, громадський діяч та педагог. Перу Леонтовича належать широковідомі хорові обробки українських народних пісень «Дударик», «Козака несуть», «…Ой, з-за гори кам’яної» та інших. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells». Музику Леонтовича можна чути під час державних заходів, святкових концертів, чи взагалі десь на вулиці. Вона звертається до душі народу, спілкується з нею, збагачує її. Це не просто духовна музика, це відображення чарівної, мудрої та поетичної душі українського народу. Це розповідь про те, як нікому невідомий народний учитель із Поділля став одним із найяскравіших композиторів ХХ століття – Подільським Орфеєм – і залишив нащадкам музику криничної води та зелених дібров, високого неба та пшеничної ниви. Музику, якій належить чудодійна влада пробуджувати у людській душі найблагородніші поривання і почуття. У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

В политической истории Украины XX столетия Петру Шелесту (1908–1996) принадлежит особое место. Пройдя нелегкий жизненный путь, он в 1963 году стал первым секретарем ЦК Компартии Украины. Поддерживал Н. Хрущева и его политическую линию, однако оказался среди тех, кто привел к власти Л. Брежнева. Выступал за подавление Пражской весны 1968 года и в то же время блокировал тотальное удушение инакомыслия в Украине. Признавал сталинский авторитет и одновременно требовал, чтобы московское руководство придерживалось официально декларированных принципов в отношениях центра и тогдашних «союзных республик». Был против демонтажа СССР и вместе с тем содействовал укреплению украинских национальных традиций, уважительному отношению к прошлому Украины. В чем же секрет этой амбивалентности Петра Шелеста? Кто и как создал ему имидж «чрезмерного» украинского патриота и даже «националиста»? Как сложилась его судьба после того, как его отправили на «повышение» в Москву, а потом подвергли политическому остракизму? На эти и друг…

Степан Бандера, один из главных идеологов и теоретиков украинского национализма, с 1940 года был руководителем Организации украинских националистов (ОУН), которая боролась за создание независимой Украины. Особенно яростной эта борьба стала в послевоенные годы, когда ОУН угрожала единству Украины и России в составе СССР. Неудивительно, что советские спецслужбы устроили настоящую охоту на Бандеру, и в конце концов он был убит агентом КГБ Богданом Сташинским. В книге А. Севера, авторитетного историка спецслужб, показаны все обстоятельства ликвидации Бандеры, для чего автор использует уникальные материалы из архивов КГБ. Но книга не только об этом – она дает широкую картину бандеровского движения на Украине: его причин, характера, методов действий.

Последний гетман Украины Павел Скоропадский (1873–1945) пробыл у власти совсем недолго – с 29 апреля по 14 декабря 1918 года. Он правил под протекторатом Германии, но успел внести заметный вклад в украинизацию подвластных ему территорий, несмотря на то что опирался на поддержку германских оккупационных войск. И решения, принятые гетманом, касались не только военных. Так, например, в августе 1918 года Скоропадский выпускает закон «Об обязательном изучении украинского языка и литературы, а также истории и географии Украины во всех средних школах». В написанных непосредственно после событий 1917–1918 гг. «Воспоминаниях» – честное описание Павлом Скоропадским важнейших аспектов его деятельности прежде всего как главнокомандующего 34-м корпусом российской имперской армии (впоследствии названного Первым Украинским Корпусом), а позже – как гетмана Украины. Автор подчеркивает, что он хочет подать свое видение тех событий так, как он сам их понимает, а оценка его эпохи – это дело будущего исторической науки. Кроме…

Ольга Кобилянська (1863—1942) – відома українська письменниця демократичного напряму. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до теми рівноправ'я чоловіків і жінок, торкалася письменниця й теми «інтелігенція і народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне моє “я” зробили мене тим, чим я є, – робітницею свого народу».

Петро Кралюк (нар.1958 р.) – доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»), де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України. У книзі «Козацька міфологія України: творці та епігони» розглянуто феномен українського козацтва, його еволюцію, показано, як формувалися міфічні уявлення про козаків, починаючи з кінця XVI століття й завершуючи днем сьогоднішнім. Значну увагу приділено козацькій міфології часів Гетьманщини. Також показано, як «козацька ідея» інтерпретувалася в різних національних проектах ХІХ століття (російському,…

Украинцы разных национальностей и вероисповеданий подарили миру множество деятелей, имена которых вписаны в духовные, интеллектуальные, военные, спортивные, промышленные, художественные и другие пантеоны различных государств. Эти люди, рассеянные судьбой по разным частям нашей Отчизны, только за последние три столетия создали условия для всестороннего развития народа. Они придали узнаваемые черты украинским городам: основали университеты, школы, театры, финансовые учреждения. Фактически «канонизировали» украинский язык среди интеллектуалов: перевели Священное Писание, начали писать художественные произведения на народном языке, проводить научные исследования. Кроме того, стали пионерами в развитии инфраструктуры: дороги, железнодорожные станции, порты, которыми мы до сих пор пользуемся, – заслуга именно этих «сумасшедших».

Нестор Махно (1889—1934) – виходець з найбіднішого селянства, який у 29 років зміг зібрати 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство – трудову федерацію, що проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Яким був Нестор Махно у реальному житті? На це питання дає відповідь книга В. Савченка, присвячена одному з найвідоміших українців XX століття.

До книги увійшли дві автобіографії письменника (1923, 1925), незавершене і ненадруковане за життя оповідання «Фавст» (1923), спогади про Григорія Косинку його матері Наталії Стрілець та дружини Тамари Мороз-Стрілець, а також вибрані оперативні документи про стеження за молодим талановитим майстром слова, що розпочалося ще напочатку 1920-х років. Із донесень таємних агентів (сексотів) формувалася справа-формуляр, яка велася фактично до арешту Г. Косинки і його розстрілу у грудні 1934 року.

Последний гетман Украины Павел Скоропадский (1873–1945) пробыл у власти совсем недолго – с 29 апреля по 14 декабря 1918 года. Он правил под протекторатом Германии, но успел внести заметный вклад в украинизацию подвластных ему территорий, несмотря на то что опирался на поддержку германских оккупационных войск. И решения, принятые гетманом, касались не только военных. Так, например, в августе 1918 года Скоропадский выпускает закон «Об обязательном изучении украинского языка и литературы, а также истории и географии Украины во всех средних школах». В написанных непосредственно после событий 1917–1918 гг. «Воспоминаниях» – честное описание Павлом Скоропадским важнейших аспектов его деятельности прежде всего как главнокомандующего 34-м корпусом российской имперской армии (впоследствии названного Первым Украинским Корпусом), а позже – как гетмана Украины. Автор подчеркивает, что он хочет подать свое видение тех событий так, как он сам их понимает, а оценка его эпохи – это дело будущего исторической науки. Кроме…

Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) – талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «…Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Петро Дорофійович Дорошенко був гетьманом Правобережної України в 1665—1676 рр. Цей час зробив його одним з найпомітніших героїв української історії. З усіх українських лідерів тієї епохи він, мабуть, більше за всіх заслуговує на титул спадкоємця Богдана Хмельницького – і як дипломат, і як воєначальник. Дослідники незмінно відзначають, що Дорошенко робив усе для здійснення своєї мети – возз’єднання розірваної на дві частини України та визнання її іншими країнами. Але знайти спосіб здійснення цієї мрії, який влаштував би все населення країни і правителів країн-сусідок, та уникнути при цьому жорстокості і крові було неймовірно тяжко. Дорошенкові цього зробити не вдалося…

Махно – выдающаяся личность, лидер анархистского движения на Украине, которого советская пропаганда называла бандитом, а о деле его умалчивала. Сейчас Нестора Махно сравнивают с Робином Гудом, Спартаком, «товарищем Че». Выходец из беднейшего крестьянства, он в 29 лет сумел собрать под флагом анархии 100-тысячную армию и начал создавать на юго-востоке Украины анархистское общество – трудовую федерацию, которая просуществовала 100 дней под постоянными ударами белых и красных. Кем же был Махно в реальной жизни? На этот вопрос и дает ответ книга, посвященная одному из самых известных украинцев ХХ века.

Украина дала миру немало ярких и интересных личностей. И сто героев этой книги – лишь малая толика из их числа. Авторы старались представить в ней наиболее видные фигуры прошлого и современности, которые своими трудами и талантом прославили страну, повлияли на ход ее истории. Поэтому рядом с жизнеописаниями тех, кто издавна считался символом украинской нации (Б. Хмельницкого, Т. Шевченко, Л. Украинки, И. Франко, М. Грушевского и многих других), здесь соседствуют очерки о тех, кто долгое время оставался изгоем для своей страны (И. Мазепа, С. Петлюра, В. Винниченко, Н. Махно, С. Бандера). В книге помещены и биографии героев политического небосклона, участников «оранжевой» революции – В. Ющенко, Ю. Тимошенко, А. Литвина, П. Порошенко и других – тех, кто сегодня является визитной карточкой Украины в мире.

Петлюра… Советская пропаганда сделала его едва ли не главным антисоветским «демоном», воплощением всех «темных сторон» человека: предательства, обмана, коварства. Этому способствовало то обстоятельство, что сам Петлюра – литератор и журналист – никогда не писал о своей жизни ни воспоминаний, ни заметок: он как будто специально пытался остаться человеком «без личной жизни». Эта книга – попытка превратить этот «бесплотный символ» в живого человека, чтобы современный читатель смог наконец узнать, какой же в действительности была жизнь Симона Петлюры.

Амосов – один из пионеров советской сердечно-сосудистой хирургии – оставил человечеству тысячи спасенных жизней, несколько десятков книг и свою знаменитую гимнастику. Хирург-кардиолог и специалист в области кибернетики, ведущий специалист в СССР по операциям на сердце за годы творческой деятельности провел свыше 6 тысяч операций на сердце, впервые в стране произвел протезирование митрального клапана сердца, создал и первым в мире стал использовать искусственные сердечные клапаны с покрытием. Его научные работы посвящены хирургическому лечению болезней легких, сердца, кровеносных сосудов, медицинской кибернетике.

Николай Бердяев – религиозный философ ХХ века, которого называли философом свободы. Главная тема его произведений – свобода творчества, духа. Он боролся за свободу и вынужден был признать, что эта борьба часто вела его к одиночеству и конфликту с окружающим миром. Бердяев вспоминал: «Для философа было слишком много событий: я сидел четыре раза в тюрьме, два раза в старом режиме и два раза в новом, был на три года сослан на север, имел процесс, грозивший мне вечным поселением в Сибири, был выслан из своей родины и, вероятно, закончу свою жизнь в изгнании». Он умер за рабочим столом в своем доме в Кламаре, пригороде Парижа, от разрыва сердца. Его книги были переведены на многие языки, и только на родине имя знаменитого философа и мыслителя долгие десятилетия обходили молчанием…

Среди титанов российской исторической мысли XIX века, рядом с Н. М. Карамзиным, С. М. Соловьевым, В. О. Ключевским, видное место занимает Николай Иванович Костомаров. Творчество русско-украинского ученого историка и археографа, фольклориста и этнографа, поэта и просветителя оказало большое влияние на духовное развитие современников и долго еще будет жить в памяти благодарных потомков.

У цій книзі представлені нариси про найяскравіших особисто стей минулого та сучасності, які народилися на Україні і своєю працею та талантом прославляли цю країну і вплинули на хід її історії. Разом з життєписами знаменитих діячів культури, науки, військової справи, спорту (Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Башкирцевої, Є. та Б. Патонів, братів Кличків та багатьох інших) подані нариси про людей, чиї імена досі незаслужено перебувають в тіні, – І. Паскевича, І. Гудовича, Г. Гамова, І. Буяльського. А між тим вони неабияк сприяли розвитку науки, культури, були великими фахівцями військової справи, отже своє місце в «Галереї національних героїв» займають по праву.

Олег Блохин – игрок, масштабы таланта и достижения которого охватывают не только советский и украинский, но и мировой футбол в целом. Восьмикратный чемпион СССР, обладатель Кубка кубков УЕФА и Суперкубка УЕФА, лучший бомбардир сборной СССР и чемпионата СССР, обладатель «Золотого мяча» (звания лучшего футболиста Европы) 1975 года – это только небольшая часть достижений Блохина-игрока. Есть чем гордиться и Блохину-тренеру – он первый наставник в истории украинского футбола, которому удалось вывести сборную страны в финальную часть чемпионата мира, дойдя вместе с ней в 2006 году до четвертьфинала.

Биография Павла Ивановича Харитоненко – украинского промышленника и предпринимателя, сахарозаводчика, покровитель искусств.

С. П. Королёв – один из выдающихся ученых ХХ столетия, который по праву считается отцом советской космонавтики. Первый искусственный спутник Земли, запуски автоматических межпланетных станций на Луну, создание кораблей «Восток» и «Восход», полет первого человека в космос.

Роман Владимира Ешкилева «Андрогин» посвящен наиболее таинственному и малоизученному периоду жизни великого украинского философа Григория Сковороды (1722—1794). Напряженный, полный событиями сюжет романа разворачивается в пятидесятые годы XVIII века. Молодой Сковорода странствует по Европе, его судьба вольно или невольно сплетается с интригами политиков, шпионов, авантюристов и масонских лож. История становления философа неразрывно связана с его эпохой, где высокая мистика христианских старцев соседствовала с философией нового времени, языческой эротикой и секретной жизнью орденских братств. Отзвуки того судьбоносного времени, считает автор, доходят и до наших дней.

Знаменитый, как никто из еврейских писателей его времени. Каждая еврейская семья считала необходимым купить тоненькую пятикопеечную брошюрку с его рассказом на субботу, иначе это будет не суббота. «Меня спрашивают те, кто меня знает и видит каждый день, когда я пишу? Я, право, сам не знаю. Вот так я пишу: на ходу, на бегу, сидя в чужом кабинете, в трамвае, и как раз тогда, когда мне морочат голову по поводу какого-нибудь леса, либо дорогого имения, какого-нибудь заводика, – как раз тогда вырастают прекрасные образы и складываются лучшие мысли, а нельзя оторваться ни на минуту, ни на одно мгновение, чтобы всё это запечатлеть на бумаге, – сгореть бы всем коммерческим делам! Сгореть бы всему миру! А тут приходит жена и говорит о квартирной плате, о деньгах на правоучение в гимназии; мясник – джентльмен, он согласен ждать; лавочник зато подлец – он отказывается давать в кредит; адвокат грозит описать стулья (глупец! он не знает, что они уже давно описаны)…»

Биография Эдуарда Георгиевича Багрицкого – поэта, переводчика и драматурга, оказавшего влияние на целую плеяду поэтов. Романтические яркие стихи Багрицкого до сих звучат в песнях. Книги его переиздаются. Творчество поэта вызывает споры и в наши дни.

Художник-символист Вильгельм Котарбинский (1849–1921) родился в городке Неборов под Варшавой, как живописец сформировался в Риме, а почти половину жизни провел в Киеве, который называл «родиной чудес». Он был неординарным человеком во всех отношениях: представитель старого польского шляхетского рода избрал трудную жизнь художника, католик – расписывал православный собор. Именно благодаря фрескам, написанным для Владимирского собора (1887–1895), Вильгельм Котарбинский стал по-настоящему известным в Российской империи. Он много писал – так, например, на выставке 1898 года было представлено более 100 работ. Начинавший с характерных для классицизма мифологических и библейских сюжетов, в зрелые годы Вильгельм Котарбинский стал ярким представителем символизма, его работы этого периода («Вечерняя тишина», «Могила самоубийцы», «Бред», «После смерти» и др.) полны мистики и таинственности. Похоронен художник в Киеве, который он так любил, на Байковом кладбище.

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) – перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів. Беручи свої сюжети «виключно з життя народного», скаже перегодом Іван Франко, Квітка-Основ’яненко на ціле десятиліття випередив відповідні твори письменників «натуралістів»: Жорж Занд, ІванаТургенєва, Федора Достоєвського та інших. Так чи ні, а нова українська література багатьма своїми рисами завдячує саме Квітці-Основ’яненкові. Недаром же Юрій Федькович назвав його ясним місяцем на небосхилі українського слова, а Михайло Драгоманов зарахував Квітку-Основ’яненка, поруч із Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем, до трійки найбільших українських класиків XIX століття.

Выдающийся живописец Иван Константинович Айвазовский вошел в историю мирового искусства как маринист-романтик, гений классического пейзажа, чьи работы известны и высоко ценятся во всем мире. Он сумел синтезировать в своем искусстве поэтическое видение природы с почти документальным воспроизведением сюжетов, связанных с историческими событиями – морскими сражениями, походами и экспедициями. При всей ясности и открытости пройденного им пути Айвазовский все же продолжает казаться фигурой загадочной, и загадка его состоит в уникальном сочетании жизненных и творческих линий судьбы, сложившихся в великолепную композицию.

Русского писателя Александра Грина (1880–1932) называют «рыцарем мечты». О том, что в человеке живет неистребимая потребность в мечте и воплощении этой мечты повествуют его лучшие произведения – «Алые паруса», «Бегущая по волнам», «Блистающий мир». Александр Гриневский (это настоящая фамилия писателя) долго искал себя: был матросом на пароходе, лесорубом, золотоискателем, театральным переписчиком, служил в армии, занимался революционной деятельностью. Был сослан, но бежал и, возвратившись в Петербург под чужим именем, занялся литературной деятельностью. Он начал печататься в 1906 г. и опубликовал около 400 произведений. Утонченный психологизм и высокая интеллектуальность, тончайший лиризм и мягкий юмор, пронзительная грусть и предельный накал страстей – все это мы находим на страницах гриновских книг. Возможно, поэтому читатели снова и снова возвращаются к творчеству Грина даже в наш столь прагматичный XXI век.

Олег Блохін – гравець, масштаби таланту й досягнення якого охоплюють не тільки радянський і український, але й світовий футбол у цілому. Восьмиразовий чемпіон СРСР, володар Кубка кубків УЄФА і Суперкубка УЄФА, кращий бомбардир збірної СРСР і чемпіонату СРСР, володар «Золотого м’яча» (звання кращого футболіста Європи) 1975 року – це тільки невелика частина досягнень Блохіна-гравця. Є чим пишатися і Блохіну-тренеру – він перший наставник в історії українського футболу, якому вдалося вивести збірну країни до фінальної частини чемпіонату світу, дійшовши разом із нею 2006 року до чвертьфіналу.

Серед тих, хто продовжив реалістичні традиції Івана Котляревського, хто закладав основи нової української літератури, почесне місце належить Петрові Гулаку-Артемовському (1790—1865). Він створив чимало романтичних балад, віршованих і прозових послань, перекладів, віршів побутового характеру, проте здобув популярність перш за все як байкар-новатор. Використовуючи скарби українського фольклору, його гумор, художні засоби, народну розмовну мову, поет створив і поширив жанр байки і приказки, випробувавши, по суті, всі найголовніші різновиди цього жанру – від байки-казки Ж. де Ла-фонтена та І. Хемніцера до класичної байки І. Крилова.

Іван Виговський – один з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 рр., найближчий помічник Богдана Хмельницького у розбудові Української держави, переможець в битві при Конотопі. Ставши гетьманом у надзвичайно складний період, Виговський намагався за будь-яку ціну зберегти незалежність України, на яку почав зазіхати царський уряд, проте не зміг об'єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.

Гетьман Іван Самойлович – значна постать в історії України, людина, яка протягом п'ятнадцяти років була володарем Лівобережжя і зупинилася за крок од відновлення держави Богдана Хмельницького. Його доля добре ілюструє характерні тенденції української історії тієї доби, а особистість, що сполучає в собі позитивні і негативні риси, дозволяє побачити в ньому типовий портрет українського політика XVII століття.

Не зі своєї волі став гетьманом, але ставши на чолі пошматованої, колись великої, а на той час позбавленої державності країни, на чолі враженого розбратом народу, Скоропадський намагався зробити неможливе, аби якось урятувати цей народ від остаточного винищення і зберегти його від цілковитого приниження.

Микола Амосов (1913–2002) – хірург з ласки Божої, що врятував тисячі життів; новатор, який відкрив нові шляхі у хірургії легень і серця й створив нову науку – біокібернетику; вчитель багатьох хірургів; оригінальний мислитель; невтомний пропагандист здорового способу життя; талановитий письменник; громадянин і захисник Вітчизни. У результаті всенародного голосування в рамках проекту «Великі українці» (2008) Микола Амосов посів друге місце після Ярослава Мудрого, також його назвали найморальнішим (разом з Григорієм Сковородою), найрозумнішим та найщедрішим українцем.

Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865–1923) та Юрія Івановича Липи (1900–1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені у документах, творах, листах і спогадах Лип та їх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: «…Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би». Який саме? «…Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить», – переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення. Чи знайшов? Про це шановний читач довідається з книги, яку тримає в руках.

Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865–1923) та Юрія Івановича Липи (1900–1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені у документах, творах, листах і спогадах Лип та їх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: «…Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би». Який саме? «…Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить», – переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення. Чи знайшов? Про це шановний читач довідається з книги, яку тримає в руках.