Історія України - ТОП 50 лучших книг

Дмитро Воронський (нар. 1985 р.) – молодий український автор. У 2008 році закінчив історичний факультет Запорізького національного університету, має ступінь магістра історії. Пише романи та кіносценарії на історичні теми. Мешкає у місті Запоріжжя. «Козак Байда, або Хортицька Січ» – це історичний роман про заснування першої Запорозької Січі на острові Мала Хортиця та її загибель. У творі відображена самовіддана боротьба українського козацтва з турецько-татарською навалою. Червоною стрічкою через весь твір проходить героїчне життя князя Дмитра Вишневецького (Байди), чиє трагічне кохання спонукало його стати на захист українських земель. У романі описуються такі малодосліджені історичні події, як Очаківські походи, перші битви раннього козацтва з ворогами, осада Хортицької Січі, яскраво змальовано життя, побут та вірування українського народу середини XVI століття.

Назва цієї книжки не зовсім звичайна: «Світове місто Харків». Але що це означає? У всьому світі нині понад сто міст називають себе світовими, укладаючи в це поняття насамперед здатність вирішувати питання, що мають значення в глобальному масштабі. Люди, котрі проживають у них, можуть виражати себе, використовувати свої таланти на загальне добро. І водночас світове місто чудово облаштоване, зручне й цікаве для його мешканців і гостей, вирізняється конкурентоздатною економікою, інноваційними технологіями, багатою історією й культурою. Чи може Харків претендувати на таке звання? Відповідь на ці та інші питання ви знайдете, прочитавши книжку, яка не випадково адресована школярам та їхнім батькам. Адже саме прийдешньому поколінню належить продовжувати історію нашого славного міста, яку розпочали 365 років тому перші поселенці – вільні люди на вільній землі. Читачеві надається можливість дізнатися про знакові події, що відбувалися в Харкові від часу заснування і до наших днів. Безумовно ж, у книжку увійшло дале…

Видання знайомить нас з багатим і різноманітним світом народних звичаїв, за якими жили українці з давніх-давен до нашого часу. Звичаї, які ми отримали у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Вони є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу.

Наша збірка містить найкращі українські пісні XX століття. 1950— 1980-ті роки подарували нам цілу плеяду талановитих композиторів і поетів, які створили майже дві сотні прекрасних українських пісень. Такі пісні, як «Два кольори» Олександра Білаша і Дмитра Павличка, «Кохана» Ігоря Поклада та Ігоря Бараха, «Червона рута» і «Водограй» Володимира Івасюка, «Черемшина» Василя Михайлюка і Миколи Юрійчука, «Дикі гуси» Ігоря Поклада і Юрія Рибчинського, «Край, мій рідний край» Миколи Мозгового, «Верба» Едуарда Ханка і Юрія Рибчинського завоювали серця не тільки наших співвітчизників, а й європейців і любителів нашої пісні на американському континенті та у далекій Австралії. Ці пісні, а також багато інших ви знайдете на сторінках цього видання, до того ж книжка містить розповіді про історію їх створення та долю творців та виконавців цих пісень.

Дослідження істориків Дмитра Табачника та Віктора Волкова присвячене одному з найбільш резонансних політичних замахів ХХ сторіччя – вбивству колишнього голови Директорії УНР Симона Петлюри. Воно досі викликає суперечки: чи був убивця головного отамана Шолом Шварцбард месником-одинаком, чи за ним стояли радянські спецслужби? Залучаючи велику кількість архівних документів, свідчень сучасників подій, праць зарубіжних та діаспорних істориків, автори ретельно аналізують різні версії щодо терористичного акту, судовий процес, який став одним із найвідоміших в історії права, а також безпосередньо пов’язане з ним питання про відповідальність петлюрівського уряду за масові єврейські погроми.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591—1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.

Ця книга присвячена видатному полководцю, гетьману Петру Конашевичу-Са-гайдачному. Автор приділяє увагу творенню образу цього персонажа як у історичній, так і художній літературі. Розглянуто його діяльність у контексті історичних подій на початку XVII ст. Провідною є думка, що Петро Конашевич-Сагайдачний часто опинявся в «точках біфуркації» і від його дій залежав подальший розвиток українських земель, зокрема це стосується чорноморських походів гетьмана, походу на Моско-вію, а також участі в Хотинській битві. У цьому сенсі Петро Конашевич-Сагайдачний визначив низку векторів становлення новочасної української нації.

Походи 1648 р. Богдана Хмельницького, та особливо його перемоги під Жовтими водами та Корсунем, створили умови для формування самостійної Української держави – Гетьманщини. Перемога під Зборовом примусила поляків підтвердити старовинні права українського козацтва і таким чином заклала підвалини української державності. Однак поразка під Берестечком і наступні тяжкі битви з польським коронним військом довели неможливість збереження Української держави тільки силами українців, що й призвело до рішення, яке було прийняте 8 січня 1654 року на Переяславській Раді, про підписання договору між Україною та Росією.

Том, який ви тримаєте в руках, є продовженням тритомника «Проект „Україна“: Архітектори, виконроби, робітники». Він містить унікальні для україномовного середовища тексти, написані в різні роки та в різних країнах тими, хто називає себе «вільними мулярами». Різні за обсягом та присвячені різним темам, вони дають якщо не цілісне, то, бодай, деяке уявлення про те, що обговорюється за щільно закритими дверима масонських храмів у Сполучених Штатах Америки, Італії, Польщі, Великій Британії, Ізраїлі, Туреччині, Угорщині, Франції, Україні та в інших країнах. Пізнати масонський, як і будьякий інший світ можна тільки «зсередини», тож наведені тексти є лише дрібними крихтами величезного пазлу, абрис якого хіба починає ледь-ледь проявлятися крізь морок невігластва, неуцтва, ненависті, упереджень, якими переповнений морок буденного світу.

Ким насправді були літописні поляни? Хто автор «Слова о полку Ігоревім»? Куди поділися хозари і звідки взялися козаки? Чи можна було уникнути татаро-монгольського ярма? Чи мала шанси Україна стати державою за Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського? Про все це – і не тільки – докладно і захоплююче розповідає історик, журналіст, письменник Віктор Авдєєнко, висуваючи часом зовсім несподівані версії історичних фактів.

Українці різних національностей та віросповідань дали світові безліч діячів, імена яких вписані до духовних, інтелектуальних, військових, спортивних, промислових, мистецьких та інших Пантеонів різних держав. Ці люди, розсіяні долею до різних частин нашої Отчизни, лише упродовж останніх трьох століть створили умови для всебічного розвитку народу. Вони надали впізнаваних рис українським містам: заснували університети, школи, театри, фінансові установи. Фактично, «канонізували» українську мову серед інтелектуалів: переклали Святе Письмо, почали писати художні твори народною мовою, робити наукові розвідки. Крім того, стали піонерами у розвитку інфраструктури: шляхи, залізничні станції, порти, якими й досі послуговуємося, – заслуга саме цих «божевільних». «Проект „Україна“: архітектори, виконроби, робітники», перший том якого ви тримаєте в руках, – перша спроба показати українському загалові велич, різнобарв’я та різноманітність реальних, живих творців просторів, у яких ми живемо. Просторів для вільних людей і…

Роман «Фатальна помилка» присвячено 355-й річниці Конотопської битви та трагічній загибелі полковника Юрія Немирича – мрійника, романтика, авантюриста, українського інтелектуала XVII століття, відомого благодійника, адепта європейського вибору. Адже ще 355 років тому Україна мала цілком реальний шанс стати справжньою, як для XVII століття, європейською державою – незалежною, міцною і прогресивною. Державою православною, але без несамовитої азійської дикості Московського царства, з модерновою системою державного управління – на відміну від Речі Посполитої, де сейм міг обрати слабкого безвільного короля і де час від часу наставали періоди безкоролів’я. Проте скористатися такою історичною можливістю не вдалося…

«Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго, довго кров степами текла-червоніла»… Зі шкільної парти ми пам’ятаємо, як Шевченко у своїй безсмертній поемі «Гайдамаки» «скликав» у Холодний Яр відважне гайдамацтво, а ми з хвилюванням слідкували за долями Гонти, Залізняка і Яреми Галайди. Та чи було все саме так, як описував Великий Кобзар? Як зараз нам ставитися до кривавих подій Коліївщини? Що це було: стихійне повстання українського селянства, спланована війна за відновлення незалежності Української Держави чи «багатоходівка» Російської імперії? На це питання дає відповідь новий роман Ярослава Яріша «Судний день». Його сюжет заводить нас у жорстоке ХVІІІ століття, де поміж темних пущ Холодного Яру та глибоких байраків запорозького степу кувалися свячені ножі, у той час як у замках і палацах жирувало знавісніле від безкарності панство. Ось-ось «заспівають треті півні», впаде іскра у порох і велике пожарище затопить всю Україну, спом’янувши горді часи Хмельницького і Палія. Усе ніби й просто… Але була ще й третя…

Українці різних національностей та віросповідань дали світові безліч діячів, імена яких вписані до духовних, інтелектуальних, військових, спортивних, промислових, мистецьких та інших Пантеонів різних держав. Ці люди, розсіяні долею до різних частин нашої Отчизни, лише упродовж останніх трьох століть створили умови для всебічного розвитку народу. Вони надали впізнаваних рис українським містам: заснували університети, школи, театри, фінансові установи. Фактично, «канонізували» українську мову серед інтелектуалів: переклали Святе Письмо, почали писати художні твори народною мовою, робити наукові розвідки. Крім того, стали піонерами у розвитку інфраструктури: шляхи, залізничні станції, порти, якими й досі послуговуємося, – заслуга саме цих «божевільних».

У цій книзі представлені нариси про найяскравіших особисто стей минулого та сучасності, які народилися на Україні і своєю працею та талантом прославляли цю країну і вплинули на хід її історії. Разом з життєписами знаменитих діячів культури, науки, військової справи, спорту (Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Башкирцевої, Є. та Б. Патонів, братів Кличків та багатьох інших) подані нариси про людей, чиї імена досі незаслужено перебувають в тіні, – І. Паскевича, І. Гудовича, Г. Гамова, І. Буяльського. А між тим вони неабияк сприяли розвитку науки, культури, були великими фахівцями військової справи, отже своє місце в «Галереї національних героїв» займають по праву.

Петро Дорофійович Дорошенко був гетьманом Правобережної України в 1665—1676 рр. Цей час зробив його одним з найпомітніших героїв української історії. З усіх українських лідерів тієї епохи він, мабуть, більше за всіх заслуговує на титул спадкоємця Богдана Хмельницького – і як дипломат, і як воєначальник. Дослідники незмінно відзначають, що Дорошенко робив усе для здійснення своєї мети – возз’єднання розірваної на дві частини України та визнання її іншими країнами. Але знайти спосіб здійснення цієї мрії, який влаштував би все населення країни і правителів країн-сусідок, та уникнути при цьому жорстокості і крові було неймовірно тяжко. Дорошенкові цього зробити не вдалося…

«Етнографічні групи українців Карпат. Лемки» – науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. У цьому монографічному дослідженні відображено своєрідність буття лемків, ґрунтовним аналізом охоплено увесь спектр їхньої матеріальної традиційної культури – народне зодчество, одяг, харчування, основні й допоміжні заняття, промисли та ремесла тощо, а також духовну культуру з її обрядово-звичаєвим багатством вірувань від язичництва до християнства, традиційні знання, фольклор та ін. Лемки, як одна з найпомітніших етнографічних груп українців, заслуговують на безумовне всебічне вивчення історико-соціального буття та культурної традиційності. Саме лемкам випала особливо важка доля через політичну ситуацію: бути уярмленими упродовж кількох століть не тільки одним окупантом, але й перебувати одночасно у складі декількох чужих держав, але не скоритися, не втратити своєї …

Роман Іваничук (1929—2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. «Орда» (1992) Романа Іваничука – це книга-сповідь, книга-одкровення, книга-пошук. Чернець Єпіфаній переживає важку особисту психологічну драму: він став німим свідком знищення царем Петром І славної козацької столиці – Батурина. На його очах живцем спалювали людей, катували дітей, знищували храм… а він навіть не кинувся нікого рятувати, заклякнувши на місці поряд зі зрадниками та ворогами. Бажання розкаяння та спокути цього гріха супроводжує Єпіфанія протягом усього його життя. Зображаючи історичні постаті мазепинської доби в історії України, Роман Іваничук глибоко розкриває причини занепаду національної самосвідомості українців, які перегукуються з історією сучасної України.

Радянська пропаганда зробила Симона Петлюру чи не найголовнішим антирадянським «демоном», утіленням усіх «темних сторін» людини: зради, обману, підступності. Цьому сприяла та обставина, що сам Петлюра – літератор і журналіст – ніколи не писав про своє життя ані спогадів, ані нотаток: він неначе спеціально намагався залишитися людиною «без особистого життя». Книжка В. Савченка – спроба перетворити цей «безтілесний символ» на живу людину, щоб сучасний читач мав змогу нарешті дізнатися, яким насправді було життя Симона Петлюри.

Ця книга – роздуми істориків Львова, Івано-Франківська, Рівного, Луцька про суспільно-політичне й культурно-освітнє життя Галичини і Волині між двома світовими війнами, під польською займанщиною, в часи українсько-польських протистоянь – від війни 1918–1919 років до Волинської трагедії 1943-го, в ході яких гинули як поляки, так і українці. Основним напрямом національної політики Другої Речі Посполитої стало забезпечення територіальної цілісності відродженої держави з кордоном по Збручу. Варшава організовувала репресії проти націоналістичних сил, а також прагнула перевести на рейки угодовства легальні українські політичні сили. Влада не лише надавала переваги полонофільським угрупованням, але й штучно формувала прихильну до Польщі національну свідомість серед бойків, лемків, гуцулів, поліщуків, а через систему освіти та культури намагалася реалізувати політику національної чи державної асиміляції. У зв’язку з цим українські громадські діячі, Греко-католицька церква змушені були cтворити недержавні школи, к…

1618 рік. Польський королевич Владислав Ваза здійснив спробу захопити московський престол. Не маючи для цього необхідних сил, поляки звернулися по допомогу до запорозьких козаків. За участь у військовій кампанії запорожці висунули низку умов. Польща погодилася з ними, й вже літом 1618 року двадцятитисячне козацьке військо вирушило у землі Московського царства. Очолив похід Петро Конашевич Сагайдачний, талановитий і успішний полководець. Козацькі загони вихорем пронеслися московськими землями, захоплюючи одне місто за одним, і на початку осені дісталися Москви. Але штурм столиці так і не відбувся, кампанія завершилася Деулинським перемир’ям. Сагайдачний із своїм військом прийшов у Київ, де його проголосили гетьманом.

«Невиправдані надії» – шоста книга «Галицької саги» – охоплює події перших років Другої світової війни, коли в українців ще жевріли несміливі надії на те, що хтось інший принесе їм визволення: у 1939 році квітами зустрічали Червону армію – визволительку від польського гніту, а вже через два роки спекатися від неї сподівалися за допомогою німецького вермахту. Але перші принесли нові порядки, колективізацію, виселення до Сибіру всіх незгодних, а другі невдовзі після «визволення» дали українцям зрозуміти, що цілком обійдуться й без них. Українська земля була поділена на Райхскомісаріат, Генерал-губернаторство та Трансністрію між Німеччиною, Румунією та Угорщиною; українців почали масово вивозити на роботу до Німеччини; у містах повсюдно створювались єврейські ґетто… Навіть у такий складний для України час не вмовкали суперечки між старими членами ОУН під приводом Андрія Мельника та «молоддю» Степана Бандери, що іноді переростали у збройні сутички. Не лишилися осторонь цих подій і жителі й вихідці з галицьког…

З 1919 р. українські землі склали майже третину всієї площі Польщі. Національні меншини, в тому числі 5,6 млн українців, також становили приблизно третину з 27 млн населення країни. Україна та українці стали для Польщі новим джерелом сировини і дешевої робочої сили, що й зумовило загострення зовнішніх і внутрішніх протиріч. Книга докладно описує політику польського уряду – суцільна полонізація, позбавлення прав на свою мову та культуру, стримування розвитку економіки – і відчайдушну боротьбу кращих синів України за збереження самобутності нації.

Польсько-радянська війна 1919–1921 років – один із тривалих етапів Громадянської війни в Росії. Це була боротьба новопосталих держав – радянських республік, Української і Білоруської Народної Республік, та Польщі – за незалежність і кордони, боротьба, тісно пов’язана з національно-визвольними рухами у сусідніх країнах. Український театр бойових дій став одним з основних у цій війні, результати якої у значній мірі вирішили долю українських земель майже на два десятиліття уперед. Ця книга має на меті пролити світло на витоки цієї війни, її перебіг та результати.

Історія України схожа на мапу, яка містить безліч білих плям. І це не простий збіг обставин, а результат цілеспрямованої державної політики. Протягом століть над тими плямами дбайливо працювали сотні різних людей, найнятих владою метрополій. Ці творці міфів і фейків зробили все для того, щоб наша історія, як і сама Україна, постала перед нащадками у світлі, вигідному для тих, хто намагався асимілювати спадок Київської Русі. Проте час завжди розставляє все по своїх місцях. Тож у цьому виданні ми спробували зібрати події, які сформували ту Україну, котру ми знаємо зараз, і які сприятимуть її розвиткові й надалі. Ми намагалися зосередитися на позитивних подіях української історії, умовно кажучи, на перемогах. Досить довго експлуатувався образ нашої країни як безпорадної жертви, яка постійно страждає, співає сумних пісень і не здатна протистояти зовнішньому тиску. Але заглиблення в реальну історію України доводить, що це не так. Голос минулого промовляє до нас із десятків літописів, документів та історичних р…

Радій Радутний (нар. 1969 р.) – відомий український письменник, автор фантастичних творів та бойовиків, після деякої творчої паузи виступив з монументальним циклом. В історико-фантастичному циклі «Темна синя вода» планується не менше трьох книг. Перший роман – «Темна синя вода. Джерело» – вийшов у видавництві «Фоліо» в 2016 році й одразу зажив широкої популярності серед читачів. «Темна синя вода. Ручай» – це другий роман із серії подорожей в минуле України, де всі подробиці тогочасного життя виписані автором зі знанням тих реалій, чого б вони не стосувалися – побуту, масштабних вікопомних подій у нашій історії чи відомих постатей. Химерна доля зібрала кількох героїв у Києві ХVIII століття, де ще зовсім немає таких знайомих нам орієнтирів, де все – інакше. Троє чоловіків й одна молода жінка. Кожен несе в собі якусь моторошну таємницю. Один – наш сучасник, що побував у бувальцях, знає війну не з переказів. Інші, схоже, із майбутнього, десь так через пару століть. Вони вимушені гуртуватися, бо на кожному кро…

(Великий наук. проект) ISBN 978-966-03-8088-2. У пропонованій книзі йдеться про одного із найвідоміших князів періоду Давньої Русі – Ярослава Мудрого (983/987— 1054). Автор показує, що саме цей князь створив повноцінну Руську державу як середньовічну імперію на теренах Східної Європи. Саме за його часів остаточно утвердилося християнство на руських землях, була створена Київська митрополія, інтенсивно розвивалася освіта й книжність, здійснювалася грандіозна розбудова Києва як столичного міста, почало утверджуватися письмове право замість традиційного усного. Також у роботі показано, як інтерпретувалася діяльність Ярослава Мудрого в українській та російських культурах і як велася та ведеться «боротьба» за цього князя між росіянами й українцями. К77

Напевно, немає в українській історії особистості більш суперечливої, яка періодично викликає непримиренні дискусійні баталії в середовищі обивателів і знавців. Черговим приводом для такого сплеску стала свого часу книга Т. Таїрової-Яковлєвої «Іван Мазепа». Це документально обґрунтоване дослідження назвали «першою в Росії правдивою книгою про гетьмана Івана Мазепу». Не зрадник імперії і царя, а неординарна особистість, різнобічно обдарована, неабиякого розуму, сили духу та патріотичної самосвідомості. Ця книга – український переклад тієї самої, гучної, доопрацьований автором. Т. Таїрова-Яковлєва звертається до читача зі вступним словом, дещо за ці роки змінилося у самому «мазепознавстві» – деякі факти і констатації автором відкориговані й доповнені. Все це надає книзі ще більшої наукової цінності й глибини, відкриваючи нам все нового Мазепу…

Горезвісна Соловецька каторга прийняла до себе майже всіх представників народів СРСР і навіть Європи й Америки. Можна вважати, що совєтська табірна система почалася, коли 13 жовтня 1923 року було створено Соловецький табір особливого призначення з двома пересильно-розподільчими пунктами у Архангельську та Кемі. Каторга проіснувала до 2 листопада 1939 р. «Соловецькі табори – країна мук і відчаю. Переважну більшість з тих, хто туди потрапляв, чекала загибель. У запліснявілих мурах монастиря, де колись ченці кадили фіміам покори Всевишньому, тепер фабрикували романтичну брехню про любов-ненависть і царство Боже на землі», – писав письменник І. Гришин-Грищук, який пережив сибірські табори. Ця антологія присвячується тому останньому етапу 1937-го року з Соловків до урочища Сандармох у Карелії, де було вистріляно цвіт української інтелігенції, а серед них кілька десятків науковців та біля трьох десятків письменників – Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Мирослава Ірчана, Валер’яна і Клима …

Радій Радутний, український письменник, переважно фантаст та автор бойовиків, несподівано для всіх (можливо, й для себе також) спробував свої сили у новому жанрі й написав про людей, що потрапили у минуле. Перед вами «Потік» – третя книга із циклу «Темна синя вода». Перші дві – «Джерело» і «Ручай» – також вийшли у видавництві «Фоліо» у 2016-му та 2017 роках. Кілька мандрівників у часі, збірна команда з людей від ХІХ до ХХІІІ століття, продовжили свій шлях у минуле. Над кожним з героїв роману висить прокляття: всі вони мають загинути. Галину хочуть повісити, звинувативши у відьмацтві. Юрій, наш із вами сучасник, двічі мало не потрапив під колеса возів. Ігор, нащадок когось із нас, з ХХІІ століття, кілька разів мало не зловив кулю. Альберт, прибулець з іще більш далекого майбутнього, ризикує ще сильніше. Дотепер їм вдавалося ухилятися від ударів долі, але в ХVIIІ столітті багато вішали й довго не вагалися перед тим, як пустити кулю. Цей час багатий на небезпеки, але багатий ще й на цікаві зустрічі. Саме у Х…

Роман «Святополк ІІ Ізяславович» розповідає про події, що відбувалися на землях Русі та у столиці її Києві наприкінці ХІ – початку ХІІ століть. Князь Святополк, пізніше викинутий з аналів історії, і згадуваний одним-двома абзацами у джерелах, насправді був однією з визначних особистостей у становленні нашої державності. Він був ініціатором проведення Першого з’їзду князів, який створив цілу систему перепон від набігів половців і зрештою припинив їх. Святополк ІІ сприяв піднесенню Печерського монастиря, появі видатних ченців: Нестора Літописця, Аліпія Іконописця, Агапіта лікаря та інших. При цьому князі було закладено підвалини Пантеону Руських Святих та збудовано Михайлівський Золотоверхий монастир. Про ці та інші події, про постійну боротьбу за владу, про підступність і кохання, про дипломатію і торгівлю, про війну і мир, про життя Києва на помежжі двох століть в романі Сергія Грабаря «Святополк ІІ Ізяславович».

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648–1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя. Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави. Іван Богун – мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

На початку 90-х років ХХ ст. сталася подія, що кардинально змінила хід світової історії – розпався Радянський Союз і на політичній карті світу з’явилася низка нових самостійних держав, однією з яких й була Україна. Які події передували цьому розпаду, яку роль зіграли «перебудова», «гласність» та «демократізація», якими були перші кроки національного відродження, як ставала на ноги народна опозиція комуністичній владі та яким був шлях утвердження державного суверенітету, що став каталізатором розвалу СРСР? Розповідь зупиняється напередодні серпневого путчу 1991 року… Ця книга не тільки для істориків, політиків чи журналістів, вона адресована усім читачам, які бажають зрозуміти як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1985–1991 років.

Що нам відомо про сподвижників Богдана Хмельницького? Про людей, котрі пов'язали власну долю з боротьбою славного гетьмана? Ким вони були, як жили, що залишили по собі? Як не сумно це розуміти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса і багатьох інших відомо значно менше, ніж заслуговують ці люди за свої життя, що вони їх поклали на олтар служіння Батьківщині. Герой твору Юрія Сороки, полковник кальницький, вінницький і подільский, а пізніше й наказний гетьман Іван Богун є чи не найяскравішою постаттю в плеяді полковників Хмельницького. Чи таким він був, яким дозволив собі зобразити його автор? Чи зміг він показати його так, як того заслуговує славетний український лицар? Залишимо це на суд читача, якого на сторінках цієї книжки чекають буревії і бойовища України XVII сторіччя…

«Мазепа. Історичні картини» – це переклад історичної монографії Альфреда Єнсена, створеної в 1912 році. Постать Івана Мазепи і досі є надзвичайл но супереч ивою, по-різному переосмислюється й викликає різноманітні дискусії не лише в українській, але і в європейській спільнотах. Окрім цього, особистість та вчинки гетьмана постійно міфологізуються та романтизуються, овіюються численними теоріями, припущеннями і вигадками такою мірою, що навіть досвідченим науковцям важко відділити істину від вимислу. Дослідження Альфреда Єнсео на не позбавлене суб’єктивних цінок та висновків, проте в той же час становить неабияку вартість для українців, оскільки, по-перше, дозволяє поглянути на себе і свою історію очима видатного європейця, а по-друге, містить багато фактичного м матеріалу, спогадів та листування, які ожуть засвідчити невідомі моменти з житз тя Івана Мазепи та відкрити широкому агалу його об’єктивний портрет.

Іван Мазепа (1639—1709) – одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають палкі суперечки. Мало кому випала така цікава й непроста доля за життя та після смерті. Приятель Петра І, один з перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів – і «Юда», відлучений від церкви, підданий анафемі, що проголошувалася з амвонів тих же соборів; неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою, програла найголовнішу й найризикованішу гру свого життя; блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцта – і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант серед українських гетьманів… Про Мазепу ніколи не забували (хоч як не пригадати пушкінське з «Полтави» «Забыт Мазепа с давних пор…») і прихильники, і супротивники української ідеї. Той, хто прочитає цю книгу, зможе створит…

Петро Могила належить до тих людей, чиї імена символізують відродження нації. Біля витоків прославленої далеко за межами України Києво-Могилянської академії поряд з іншими культурними діячами XVII ст. стоїть і Петро Симеонович Могила.

Збірка «Старший боярин» знайомить з найбільш значними творами Тодося Осьмачки (1895—1962), Валер'яна Підмогильного (1901—1937) й Григорія Косинки (1899—1934) – талановитих письменників Українського Відродження. Шсля років забуття, коли їхні імена було викреслено з української літератури, вони знов повернулися до читачів. Сьогодні ми маємо змогу прочитати їхні книжки й оцінити високу художню майстерність цих авторів, зробити власні висновки і про нашу історію, і про сучасність.

Платон Беседин – известный прозаик, автор романов и сборников рассказов «Учитель», «Книга Греха», «Рёбра», номинированных на премии «Ясная Поляна», «Национальный бестселлер», «Русская премия». Яркий публицист, прославившийся репортажами и статьями, посвященными событиям в Украине и российско-украинским отношениям. «Дневник русского украинца» – избранные записи автора о Евромайдане, Крымской весне и донбасской бойне, изданные без цензуры. В них сбывшиеся пророчества и неуслышанные предупреждения, действенные рецепты и точные диагнозы, интересные параллели и неожиданные экскурсы в историю, но главное – это подлинные живые свидетельства революции и войны, объединённые личностью автора в уникальное цельное произведение. «Дневник русского украинца» – по-настоящему честная книга о событиях, взорвавших прежнее мироустройство.

«Рогнеда» – роман-сказання про вродливу та гордовиту полоцьку княжну. Все, здавалося б, обіцяло їй любов, обожнювання і щастя. Але ці надії рухнули водномить, коли красуня Рогнеда опинилася в потоці бурхливих подій та суперництва двох рідних братів – Ярополка і Володимира Святославичів, коли виклично-гордо відмовила Володимиру, ще й назвала його зневажливо «сином рабині». Таких образ Володимир не прощав нікому…

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі»,…

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі»,…

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі»,…

Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865–1923) та Юрія Івановича Липи (1900–1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені у документах, творах, листах і спогадах Лип та їх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: «…Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би». Який саме? «…Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить», – переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення. Чи знайшов? Про це шановний читач довідається з книги, яку тримає в руках.

Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865–1923) та Юрія Івановича Липи (1900–1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені у документах, творах, листах і спогадах Лип та їх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: «…Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би». Який саме? «…Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить», – переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення. Чи знайшов? Про це шановний читач довідається з книги, яку тримає в руках.

Видання, підготовлене одеськими істориками в рік подвійного ювілею українських письменників-лікарів Івана Львовича Липи (1865–1923) та Юрія Івановича Липи (1900–1944), містить нові факти громадської, політичної, літературної та культурної діяльності батька і сина, знайдені у документах, творах, листах і спогадах Лип та їх сучасників. Оглядаючись на своє життя, І. Липа писав: «…Якби довелося наново вибирати шлях, то тільки цей і взяв би». Який саме? «…Лишень неслушно робитиме той, хто мені тільки малі завдання в життю поставить», – переконував Ю. Липа, шукаючи своє призначення. Чи знайшов? Про це шановний читач довідається з книги, яку тримає в руках.

Колись це ім’я було мов бомба, що розірвала львівське поспільство: багато хто не міг повірити, що ця людина, без паспорта і непомічена ГПУ, могла з Соловків – через цілий Союз! – перебратися за кордон… Справжнє прізвище Віталія Юрченка – Юрій Тимофійович Карась-Галинський. Він народився в 1899 р. у селі Текуча Уманського району. Закінчив реальну школу, організував у рідному селі осередок товариства «Просвіта», брав участь в українізації церковного життя. Після поразки УНР залишився вчителювати, викладав українську мову і літературу, навчався в Інституті народної освіти. Активність і популярність сільського вчителя незабаром привернули увагу агентів ГПУ. 31 жовтня 1929 р. його заарештували. Покарання він відбував у Соловецьких таборах, на будівництві залізниці Котлас – Усть-Сисольськ. 28 червня 1930 р. Юрій утік, подолав понад 5 тис. км, перетнув кордон із Польщею та оселився у Львові. У 1931–32 рр. видав спогади «Із записок засланця» у 3 частинах – «Шляхами на Соловки», «Пекло на землі», «В Усевлоні ОГПУ …

«Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули» – науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. Монографія присвячена вивченню усіх аспектів життя гуцулів. Гуцульські звичаєві, правові й етичні нормативи, вірування, забобони, демонологія, звичаї, обряди представляють складний і надзвичайно цінний для науки матеріал. У ньому простежуються відбитки духовного життя різних епох починаючи від первіснообщинного ладу, поєднання давніх язичницьких і пізніших християнських елементів, фантастичних ірраціональних уявлень із практичним досвідом, набутим і перевіреним упродовж віків. Багатий реліктовими елементами і гуцульський фольклор, особливо обрядові пісні, казки, легенди, замовляння, пов’язані з віруваннями і забобонами. В народній поезії гуцулів набули особливого розвитку такі пісенні жанри, як коломийка, співанка-хроніка. Неповторною своєрідністю відзначаються мело…

Ім’я Юрія Кульчицького овіяне загадками, двозначностями і навіть легендами. Яким же насправді був рятівник Відня? З якого роду-племені походив той, хто врятував велику європейську столицю від турецької навали?.. Іще молодим, через конфлікт із польським шляхтичем, Юрій змушений тікати з рідних Кульчиць на Запорозьку Січ, де зустрічається з козацьким отаманом-характерником Іваном Сірком і виконує його доручення. Розвідник, воїн, контрабандист, шпигун, але понад усе – запорозький козак. Ось таким постає перед читачами Юрій Кульчицький, який врятував Відень від турків і першим у тих краях почав варити каву, в новому гостросюжетному романі молодого письменника Ярослава Яріша, автора книжок «Сповідь з того світу» та «Судний день», що вийшли друком у видавництві «Фоліо».

Недаремно українську письменницю Наталену Королеву (1888–1966) вважають найекзотичнішою постаттю у нашій літературі. Її життя – чудова підстава для створення захоплюючого серіалу, де є все – таємниці мадридського двору, королівські інтриги, велике кохання, карколомні воєнні пригоди і майже злидні в останні роки… Вона народилася в містечку Сан-Педро де Карденья в Іспанії в графській родині. Мати померла при пологах, а батько просто кинув дитину. Тому дівчинку виховувала бабуся, а коли вона померла – тітка. Наталена знала багато мов, а свої твори почала писати французькою. Те, що вона стала саме українською письменницею, є заслугою її другого чоловіка Василя Короліва-Старого, який наполіг, щоб дружина писала українською. Широке визнання і популярність Наталені принесли збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті«1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942–1943). Після війни у Чикаго випущено її повість «…