Трибунал

Первый опыт знакомства с автором. Даже не представляла, что может быть так уморительно смешноГлавный герой - Леонид Подоплеков - думал, что пошел смотреть пьесу с названием Трибунал, а оказалось, что на суд. Да и судить будут его самого. Как говорится, был бы человек, в дело найдётся. Понятно, что автор сгущает краски, но в целом легко осознать, в какую сторону клонит автор. Хоть пьеса и написана в начале 2010-х гг., но как нельзя злободневно откликается на события дня сегодняшнего.Читала в рамках игры От А до Я

Всі три п'єси збірки можна було б віднести до жанру фельєтону, такі вони вже аж занадто сьогоденні з усіма цими прозорими натяками на Ходорковського, появою серед героїв «Фемен» чи дотепними описами часто недоречного і смішного православ'я де треба і не треба у сучасній Росії. Звісно, є ймовірність, що з часом п'єси втратять частину своєї цікавості, як який-небудь номер радянського «Перця». З іншого боку, колись теж здавалося, що ядуче антирадянська «Москва 2042» піде в небуття разом зі своїм героєм, СРСР, а вона читається як провідницька картина російської реальності. Як би там не було, час все розставить по місцях, а головне, що почуття гумору Войновичу не зраджує, і виходить у нього смішно.Сатиричний погляд Войновича не знає виключень. Тому смішними у нього виходить й сама російська дійсність, й росіяне, й епізодичні образи американців чи українців. Та незважаючи на тотальну, здавалося б, критичність погляду, уже зараз, у зв'язку з усім істеричним «кримнаш», що охопив Росію, багато…Далее