#стихиpotopalska

Я стану в сотню раз сильней

И совестней.

Час минае, милий

Час минае, милий,
Свiт навколо крутиться,
А менi б до тебе, а менi б щосили
Серцем i душею мiцно пригорнутися,

Час минае швидко.
Я лише замислилась,
Як бувало гiрко, як бувало бридко,
Нiби i не спала, але наче виспалась

І бувала злою,
Може i нестерпною,
Зараз вже спокiйна, зараз я с тобою
Нинi, як нiколи, буду я вiдвертою,

Так, була розгублена,
Часом дуже втомлена,
А тепер розслаблена, а тепер долюблена,
Пiсля довгих рокiв тiльки опритомнiла

І вiдкрила очi,
Ясно подивилась,
Вже й не пригадаю тi самотнi ночi,
Бо в твоiх обiймах врештi опинилась.

Любов, вона тодi була, напевно

Любов, вона тодi була напевно,
І я вважала, що весь свiт в менi
Для тебе, але то даремно
Я думала що так, бо виявилось нi.

І розцвiтала вiд твоiх «кохаю»,
І берегла тi почуття в собi,
Надумала, що вб'ю, а потiм поховаю,
Бо я вважала так, насправдi було нi.

А потiм сталось все, як мало статись,
І не чекав нiхто тодi бiди,
Любовi вже не варто нам боятись
Я знала буде так, ти – нi.

І загалом, була то нiсенiтниця,
То гострих почуттiв комусь був брак
Гадаеш доля нам сприяе ще зустрiтися?
Напевно, нi, хоч мрiю я про так.

Кохання навчилось чекати

Кохання навчилось чекати,
Чекати i в дощ i в снiг,
Кохання не варто втрачати,
Заради миттевих втiх.

Заради коштовних лахiв,
Заради смачних трюфелiв,
Не варто не з’iхати з даху
Вiд найголовнiших слiв.

Не варто не втратити голову
Заради вже звичних не тих,
Не варто тремтiти вiд холоду,
В обiймах …чужих.

Кохання навчилось чекати,
Я знаю, i знаю напевно,
Усе геть на свiтi мати
Без нього… даремно.

Я еду, милый, еду

Я еду, милый, еду,
Я буду поутру,
К субботнему обеду,
А может к сентябрю.

Ну что там за засада?
Как будем жить теперь?
Сто пятая преграда —
Стена, но в ней есть дверь.

Наверное замучилась,
Взяла бронежилет,
На всякий разный случай
На завтрашний обед.

Наверное, я выдохлась,
Взяла противогаз
Не очень время выдалось,
Не в бровь метит, а в глаз

Борюсь неугомонно,
Под маскою- оскал,