Муха на ветровом стекле

– Бог есть любов… – допомагае бабуся.

– А хто такий Бог?

Стара лагiдно посмiхаеться й знижуе голос.

– А батьковi не розкажеш?

Тато в Бога не вiруе. Якщо довiдаеться, лиха не оберешся. І бабуся тихесенько повiстуе, що Бог – це такий…. Тут вона й сама запинаеться й лiзе до скринi за допомогою. У хатi iх двi – дерев'янi, з металевими скобами й засувками. Не раз вiн малим туди лазив i довгенько сидiв на дбайливо складених рiзнокольорових накидках, вибитих скатертинах та плахiттях… Мама якось розповiдала страшну iсторiю, як один хлопчик залiз до скринi, а ляда закрилася, i той малий удушився… Нещодавно мама витягла з цiеi скринi старе шмаття й змушувала бабусю його вдягти.

– Коли ви це збираетесь носити? Помрете й не зносите. Н?шо ви це зберiгаете?

Та виявляеться, пiд лахмiттям е ще й книга. БІБЛІЯ.

– Бог – це такий… – намагаеться бабуся пояснити i сама заплутуеться.

– Людина? – допомагае онучок.

– Та нi… Не людина…

– То хто ж? – силкуеться докопатися дитина до сутi.

– Істота, – нарештi вимовляе бабуся й хреститься з переляку кiлька разiв на надпис «Бог е любов». Бо i сама жахаеться того, що вимовила та з того, що перехрестилася. І швидко виправляеться. – Нi… Не iстота… Надлюдина…

Єдино що зрозумiв малий, так те, що Бога треба побоюватися. Через те, що страшний i карае за найменшу провину. Та батько чомусь його не боiться, бо каже, що лякатися треба хiба що людей. Кому вiрити? Вкрай заплутали хлопчину цi дорослi…

Назавтра поки бабуся поралася бiля свинi, малий вiдхилив ляду… А щоб та випадково не впала, притримав ii зiгнутою спиною. Зсередини пахтiло цвiллю й нафталiном. Дiстав обережненько Бiблiю, поклав на стiл i вiдкрив першу сторiнку:

«Авраам родил Исаака; Исаак родил Иакова; Иаков родил Иуду и братьев его; Иуда родил Фареса и Зару от Фамари; Фарес родил Есрома; Есром родил Арама; Арам родил Аминадава; Аминадав родил Наассона; Наассон родил Салмона; Салмон родил Вооза от Рахавы; Вооз родил Овида от Руфи; Овид родил Иессея; Иессей родил Давида царя; Давид царь родил Соломона от бывшей за Уриею; Соломон родил Ровоама; Ровоам родил Авию; Авия родил Асу»…

Якiсь чудернацькi iмена… Нетутешнi… Чужi…Хто всi цi люди?

А ввечерi – безкiнечнi оповiдi, як бабуся пережила вiйну, як виховувала чотирьох дiтей. Довге життя… Чоловiка поховала одразу пiсля вiйни. Дiдусь iхав пiдводою через мiст й перекинувся у рiчку. Приiхав додому й занедужав. І трясця його охопила…. А потiм дiдовi увi снi примарилося, що вiн упав у колодязь i довго з нього вилазив… І таки видерся! «Тож житиму», – повеселiшав чоловiче, а по обiдi вiдiйшов…

І бабусина вечiрня молитва:

– Я устал, иду к покою,
Боже, очи мне закрой.
И с любовью будь со мною,
Будь, Хранитель верный мой.
Я сегодня, без сомнения,
Уж виновен пред тобой.
Дай мне всех грехов прощенье,
Телу – сон, душе – покой.

Тут бабуся замовкае, а вiн ще деякий час мiркував, чим завинив? Ну гуляв iз хлопчатами, тер кабачата для гусакiв, нарвав вишнi на вареники. У чому ж вiн винний? Сестра зрозумiло… На танцi частенько вечорами збiгае, двоюрiдний брат Андрiйко – на рiчку, а вiн – нi… Цiлiсiнький день iз бабусею. І за те його люблять. «Слухняний…»– каже бабуся… И пестуе стрижену голiвку своею шорсткою долонею.

… Телевизор шипит серым экраном, пачка от сигарет – пустая… Вспомнил про коньяк в шкафчике и дернул с полстакана прямо из горлышка, а потом долил в бутылку чай и поставил назад, чтобы жена сразу не обнаружила подмену. В голове зашумело, колесики завертелись и вытащили на гора давно забытое…

… Черт, проведать бы бабушку, пока не поздно… Последний раз осенью гостевал… Правда, на той неделе звонил узнать, что там и как… «Приiдеш мене ховати», – вiдповiла старенька з сумом. «Та ви таке вже рокiв сорок кажете… Поживiть ще».

… Бабуся, бабуся… Жiнка, яка подарувала йому щасливе сiльське дитинство.

… Якось витягла зi скринi свое злежане плаття i чистий фартушок. Потiм вимивши замурзаний писок онука, наказала вдягнутися у парадне i повела «в собранiе». Це так на селi називаються збори, де спiвають псалми, якi стара ретельно записуе в зошит. Сiрий товстий шорсткий зошит. Бабуся i вивчилася грамотi винятково переписуючи псалми. Як-от:

Пророка Аввакума!

Горе мне! Ибо со мною теперь как – по убор собрание летнихъ плодовъ, как по уборке винограда: ни одной ягоды для еды, ни спелаго плода, котораго желаетъ душа моя…

Не встигли до собранiя зайти, як тiточки затягли:

Чудное озеро Генисаретское
С чистой и светлой водой
Ты отражало Христа Назаретского
Весь его образ живой…

Дивно… Украiнське село, «хрущi над вишнями гудуть», а тут жiночки у бiленьких хусточках iз блакитними вiзерунками спiвають не про широке могутне Днiпро, над яким село шикарно розляглося, а про якесь озеро Генiсаретське, про яке жодна з них не мае уяви.

Малого спочатку занудило, та згодом знайшов собi справу.

… будем как озеро Генисаретское с чистой и светлой водой…. – спiвають жiночки, стоячи на колiнах i склавши руки на грудях…

… а тут об'ект – вузлики на фартушках. Смик за один мотузочок! І вузлик чарiвно розв'язуеться. Бабуся мабуть вiдчула послаблення у попереку та дарма…

… образ святой ныне он духом своим посильяеца в наших счастливых сердцах…

Поки доспiвали, тямущий внучок встиг розв'язати майже всi вузлики.

– Уляно… – докiрливо захитала головою господиня…

Позапинавши фартушки, селянки затягли «Сиротку», яку бабуся частенько спiвала вечорами. І вмить уява вималювала велике старосвiтське лiжко з високими металевими бильцями, з якого лунае…

В стране далекой за океаном
В одном из штатов Америки
Жила малютка с одной мамой
Не зная горя и тоски.

Но вот случилось мать заболела
И с миром к Господу отошла
Малютка-дочка осиротела
Осталась в доме жить одна

«О, мама, мама!» – она взывала
Зачем оставила ты меня
Нет никого, чтоб я так любила
И утешала как ты меня.

И вот собрала она все вещи
И в путь отправилась на вокзал