Ліана-майбутня цариця Океанії

З часом вона зрозумiла, що лiпше про це нiкому не розповiдати i поводитися, як всi нормальнi дiти.

Особливо це стало iй зрозумiло, коли сталася одна неприемна ситуацiя в школi.

Якось, коли Лiана гралася зi своiм собакою i запитала його, як би вiн ще хотiв побавитись. Дружок задоволено вiдповiв iй, що найбiльше йому подобаеться гратися улюбленим жовтим м'ячиком. Лiана взяла м'ячик, вiдкинула його, як найдалi, а Дружок задоволено виляючи хвостиком побiг за м'ячем. Вiн принiс його Лiанi, щоб вона знову пiдкинула м'яча, на цей раз пес зловив його в повiтрi i грайливо пiдскочив. Вони прекрасно бавилися i були дуже щасливi.

І ось, одного разу, на уроцi, в школi, вчителька попросила розповiсти кумеднi iсторii про своiх чотириногих друзiв.

Лiана радо пiдняла руку i вчителька покликала ii до дошки. Дiвчинка несмiливо почала розповiдати про свого собаку, i як вони цiкаво проводять з ним час, гуляючи в парку i граючи в улюбленi iгри. Дiти уважно слухали, та коли Лiана сказала, що ii пес Дружок, любить розповiдати iй рiзнi кумеднi iсторii, всi почали голосно реготати. А хлопцi ще й свистiли i говорили, що iй треба лiкуватися. Вчителька ледве заспокоiла клас, Лiану попросила сiсти на свое мiсце. Дiвчинцi було дуже боляче i неприемно, хотiлося розплакатися, але вона стрималася. Цим випадком Лiана подiлилась з мамою, та ii заспокоiла, обняла i сказала, що люди не розумiють мови тварин. Так Лiана вперше дiзналася, що з нею щось не так, бо вона розумiе тварин i спiлкуеться з ними. Тому вона стала обережнiшою, щоб нiхто бiльше не помiтив це ii вмiння.

Потiм був ще один дивний випадок, коли ще дiтьми Лiана з Вiктором гралися в гаражi батька Вiктора. Дiти бiгали по подвiр'ю i iхню увагу привернув вiдкритий гараж, Лiана бачила, як тато Вiктора пiшов в дiм i запропонувала погратися в човнi, який був пiдвiшений в гаражi. Вiктор радо погодився i вони, допомагаючи один одному залiзли в човен. Дiти розхитували човен, уявляючи, як пливуть по морських хвилях. Та раптом мотузки, на яких був прив'язаний човен обiрвалися i Лiана полетiла з човна вперед, боляче ударившись в колiно, вона приземлилася на карачки. Коли дiвчинка повернулася, ii друга нiгде не було, тiльки перевернутий догори дном човен i якийсь дивний шум з пiд нього. Лiана пiдiйшла до човна i спробувала його пiдняти, Вiктор стогнав пiд човном. Дiвчинка з усiеi сили тягнула човен, але вiн не пiддавався, тодi вона вирiшила покликати батька Вiктора. Вже коло самих дверей гаража Лiана ще раз повернулася i уявила собi, як човен пiднiмаеться i перемiщаеться пiд стiну. І сталося диво, човен пiднявся i перелетiв пiд стiну гаража, голосно ударившись об неi. На пiдлозi лежав Вiктор, Лiана була налякана, тим що сталося, але ii бiльше турбував стан Вiктора. Дiвчинка пiдбiгла до свого друга, уважно обдивилася його, Вiктор дихав, тiльки був непритомний, а на лобi в нього виднiлася величезна гуля. Прибiг схвильований батько Вiктора, Лiана розповiла, що сталося. Не сказавши нi слова дiвчинцi, вiн делiкатно взяв сина на руки i понiс його до машини, а Лiана поплелась до дому. Вона вiдчувала свою вину за те, що сталося з Вiктором i дуже погано спала в ночi.

Та на другий день подзвонив батько Вiктора i сказав, що з ii другом все в порядку. Просто невеликий струс мозку i гуля на лобi, тому Вiктор якийсь час мусить побути в лiкарнi, а вона може провiдати свого друга. Лiана, попросила пробачення у батька Вiктора, сказала, що це ii вина, бо саме вона попросила Вiктора погратися в гаражi в човнi. Та батько Вiктора ii заспокоiв, що в цiй ситуацii не мае ii вини, а в слiдуючий раз вiн буде обережнiшим i замикатиме гараж.

Тепер Лiана обдумувала, як сталося так, що iй вдалося пiдняти човен, тому що вона вiдчувала, що саме вона, якимось чином, пiдняла човен i перенесла його пiд стiну.

Пiзнiше Лiана дiзналася, що силою думки можна пересувати речi – це називають телекiнез i вона ним, як виявилося, володiе. Та все-таки вiд грiха подалi, дiвчина вирiшила бiльше не експериментувати з цим вмiнням.

Вона нiкому не розповiдала про своi вмiння, навiть мамi i найближчому другу.

Просто жила звичайним життям, як звичайна людина.

Коли Лiана стала пiдлiтком, вона записалася на карате, щоб якось себе захистити вiд батькових людей, котрi весь час ii зачiпали. Вона старанно вивчала бойове мистецтво i навiть здобула чорний пояс. Тепер батьковi головорiзи обходили ii стороною. А дехто з них, хто вже вiдчув на собi силу ii удару, взагалi старалися не попадатися iй на очi.

Із дiвчиська забiяки Лiана перетворилася в дорослу привабливу юну красуню.

А ще з дитинства Лiана бачила казковi сни, про якi вона нiкому не розповiдала.

Якось, ще в дитинствi iй приснилося, як над ii лiжком схиляються i посмiхаються красивi жiнка i чоловiк, вони тягнуть до неi руки i шепочуть нiжнi слова на якiсь невiдомiй Лiанi мовi. Дiвчина так добре i комфортно почувалася, що коли вона прокидалася, то довго не могла прийти до себе, тому що вiдчуття втрати чогось дорого i рiдного не давало iй спокою.

Цi сни час вiд часу повторювалися, а ще у вi снi дiвчина чула чарiвну, красиву i водночас дивну колискову, яку над ii лiжечком спiвала жiнка – красуня, а красивий чоловiк нiжно з любов'ю обнiмав жiнку i гладив по голiвцi ii Лiану, маленьку дiвчинку.