Дякую тобі

Прийшовши сьогодні зі школи я знайшла тата п’яного. Двері у дім відкриті були навстіж, тато пластом лежав на землі в холі. Дивлячись на нього хочеться плакати та кричати від безвиході. Я затягла його до кімнати, поклала подушку під голову та вкрила ковдрою. Що ще я можу для нього зробити? На мить я сіла поруч з ним та зависла в роздумах. Ця картина: пяний тато на брудній підлозі, цей страшний запах перегару, залишиться зі мною до кінця моїх днів.

Боже, я така зла. Як все це мене задовбало. По іншому не висловишся. В грудях знову болить, душить, важко дихати. Очі повні сліз. У мене реально депресія. Хоча я нікому нічого не кажу, навіть Алексу, я різала собі руки, але не так щоб померти, а щоб заспокоїти нерви. Я читала в Інтернеті що така поведінка називається,,аутоагресія,,. Блін і це є ненормально, але нічого з собою зробити не можу, по іншому я не можу заспокоїтись. Посидівши над татом та поплакавши беру себе в руки та йду до своєї кімнати. Потрібно побігати. Швидко переодягаюсь в спортивні легінси, спортивну кофту з капою, кросівки і звісно вмикаю в вуха музику,,соплі,,.

Вийшовши з дому замикаю двері в цю чорну бездну, разом з її демоном. Біжу по дорозі, музика лунає так, що не чую навіть биття свого серця. Повз очі пролітають, будинки, дерева, люди. Чому саме у мене такі батьки? Чому це випало на мою долю? Ледве видихаю, відчуття що мою душу розриває. Думки так полинули мене в себе, що я отямилась лиш на шкільному стадіоні. От і добре. Тут нікого немає, побуду на одинці з собою, своїми проблемами та своїм демоном, що постійно навіює мені думку про те, що я нікому не потрібна. Про те що я маю щось з собою зробити, що всім стане лише краще. Я знаю що то є не так і я маю задушити ту внутрішню змію що наспівує мені це лайно. Змію що підриває мій дух та віру в себе. Різко в наушниках зупиняється мелодія, на екрані телефону висвічує входящий від Алекса. Я вибиваю та ставлю на блокіровку всіх входящих дзвінків. Я дійсно маю побути одна.

Не знаю яке коло я намотала, біль в ногах дає розуміти що відбігала я багато, але якого біса мені не стає краще душевно. Зупиняюсь. Потрібно відпочити тому що я просто впаду. Лягаю на газон. Коли я йшла з дому я прихватила одну цигарку та сірники. Саме час її закурити. Раніше я ніколи не палила, але через постійний запах табаку в будинку я звикла і навіть мені почав подобатись цей запах. Музика продовжує лунати (JONY – Love your voice),я запалюю цигарку та роблю затяжку, дим попадає в мої легені мов я палю вже з стажем, навіть не кашлянула. Сльози починають литись горохом, поглядом рахую зірки на небі, відганяючи думки. Ще один в дох, руки та ноги я розкинула у вигляді зірочки. Якось я читала що людина та природа має зв'язок, говорилось про те, що ми можемо черпати енергію з землі, трави, дерев. Моя батарейка була на нулі, тому лежачи на газоні та розслабившись, я уявляла як енергія землі підпитує мене. Ще один в дох. Б’ю кулаком по землі.

– Чому? – бормочу я про себе.– Для чого? Все моє сране життя, ти мене випробовуєш! – я звертаюсь до нього, до всевишнього. Ще одна затяжка, але ні… як завжди незрозуміло з звідки з’явився Алекс. Він без слів забрав у мене цигарку, кинув її на газон та потушив ногою.

– Ти мов довбаний рицар! Знов прискакав мене рятувати? – він нічого не казав, здавалось що він в любу секунду зірветься. Розвернувшись спиною, він важко вдихнув, закинув голову до гори та пальцями прочесав своє волосся. Видихнувши він знову повернувся до мене.

– Вставай! – твердо та грубо він дав мені вказівку.

– Як ти мене знайшов? – я підіймаюсь.– Чому ти тут? Якого хрена тобі потрібно? – кричу я. Його погляд змінюється з розсердженого на довбану жалість.

– Мія …! – він робить крок до мене.

– Ні, не потрібно мене жаліти.– він вперто підходить та заковує мене в свої обійми. Я відштовхую його, б’ю кулаками по груді. Плачу.

– Шшшшшш! – заспокоює він мене.– Все буде добре! Я розумію тебе! – я кожною клітиною тіла відчуваю його мікрохвилі. – Я поруч! – прояв такої турботи ще більше мене розчулює і я плачу так що аж запинаюсь.

– Хіба ти не бачиш ми не створені одне для одного, ми не пара, ми різні, різне життя та різне майбутнє! Для кого ця твоя гра?

– Я не граю, не кажи так.

– Я реально нікому не потрібна, чому я маю вірити твоїм словам? – я відчуваю як він сильніше мене обіймає, подих стає частішим а серце б’ється гучніше.

– Вірити тому …що я люблю тебе! – я підіймаю очі на нього і ми зустрічаємось поглядом. Я бачу щирість та світло його нутра, що мов віддзеркалюється в очах.– Я завжди буду поруч! – я так потребую його, тому не задумуючись впиваюсь в його вуста та цілую. Я просто не маю змоги відірватись від нього. Все то нісенітниця про землю та енергію, людині потрібна людина.

– Дякую тобі! – я схиляю голову йому на груди і час здається зупиняється. Я готова стояти тут з ним вічно. І чому біжить так час, наше життя як годинник. Здається що я нічого не встигаю. Не встигаю жити. Повноцінно. – Хочеш поїдемо до мене? Ми могли б заїхати взяти піцу чи суші. Тато спить.

– Я знаю!

– Звідки? Ти був в мене дома? – мене знову бере паніка. Він бачив тата на полу? Алекс помітив, що я замаячила тому швидко доповнив свій текст.

– Мія не хвилюйся. Мене не цікавить твій тато, ну точніше мені шкода що він так собі шкодить, але більш за все мене цікавиш ти та наші стосунки. Я був дома, потім не знаю чому, я ніби відчув щось, вирішив поїхати до тебе і набрав тебе з машини. Ти вибила, а потім взагалі заблокувала і я почав хвилюватись ще більше. Дім твій був закритий, я заглянув у твоє вікно, кімната була порожня. Набрав Лілі, вона сказала що скоріше всього ти бігаєш. І я одразу помчався сюди! – мої сльози знову підступають, тримаюсь з останніх сил.– Шшшш, поїхали по піцу!

Я не хотіла бачити тата, він міг не спати. А це означало одне – нові проблеми та сварки. Тому ми залізли до моєї кімнати через вікно. Повна темрява. Я увімкнула у розетку гірлянду і у мене з’явилась посмішка. Відібравши піцу у Алекса та поклавши її на ліжко, я відкрила колу, яку він віддав без бою, та присіла поруч з ліжком. Хлопець блакитної крові, гуляв по моїй кімнаті та уважно розглядав. В ній нічого особливого не було – це лише мій маленький світ. Невелике ліжко, гардероб, письмовий стіл, над яким висіло багато вирізок дівчат з світу моди, вирізки красивого макіяжу. Світлини природи з усіх куточків світу. На іншій стіні дзеркало, теж обклеєно вирізками але мене та моїх подруг.

Ми розмовляли, їли піцу, хохотали до самого світання. Десь о 4.15 я заснула. Заснула у обіймах людини, що стала для мене моєю галактикою, що дарувала мені спокій, надію на майбутнє.

Ранок був просто чудесний. Я швидко прийняла душ, почистила зуби. Відчуваю запах звареної кави. Одягаю класичне темно синє плаття, воно ніби із стрейчу, тому гарно лягає по моїй фігурі. Клас. Каблуки + сумка + зачіска – кінський хвіст. Я готова. Виходжу за двері…

– Ой! – кажу я сама до себе. Повертаюсь до кімнаті, на столі духи. Декілька натискань і я пахну як імператриця (DsG №3 L—Imperatrice). Це звісно не оригінал, але вони неймовірні.

– Доброго ранку! – промовляє тато, він їсть молочну кашу, моя тарілка чекає мене навпроти.

– І тобі привіт!

– Як спалось?

– Добре, дякую. А тобі? Голова не болить? – ну не могла я, щоб не з’язвити.

– Дякую, що накрила мене, ковдра мене зігрівала!… Ти ж знаєш, що я люблю тебе? – не підіймаючи голови каже він. Йому соромно, це добре.

– Пап, ти ж розумієш що твої запої затяглись? Досить вже!

– Це більше не повториться.– ми ніби обмінялись ролями. Я доросла, що вичитує свою дитину. А він маленький хлопчик що провинився і тепер ховає оченята, щоб його не наказали.

– Твоя мати вчора телефонувала! – тихо – тихо прошепотів він.

– Що їй потрібно? – точніше якого чорта вона телефонувала.

– Хоче зустрітись!

– А ти що їй сказав? – я просто в шоці.

– Дав твій номер! – я відчуваю скільки невиносимого болю в його словах. Він казав, що кохав її більше за життя. Хотів родину, діток. А вона – незрозуміло, що вона хотіла. Все зруйнувала. Як мінімум нам обом життя, мені і татові. – Ти зустрінешся з нею? Мені важко це признавати, але їй дійсно є що тобі розповісти! – продовжує він.

– Ні, нам нема про що з нею говорити! – я швидко доїдаю, заливаю в себе каву ще швидше, виходжу до дверей, ні, зупиняюсь та повертаюсь до тата…

– Пап, доречі, я теж тебе люблю! – і образно показую маленьку відстань між двума зведеними пальцями. Ніби моя любов маленька – маленька. І посмішка за секунду з’явилась на його запухлому обличчю. Я знаю його як свої п’ять пальців.

Виходжу на двір, Алекса немає. Ну почекаю п’ять хвилин. Я оглядаюсь по сторонам, його машини не видно. Минуло 5,8, 13 хвилин, а я все чекаю. Робити нічого, беру свого,, харлея,, і їду до школи. В голові знову бардак. Можливо щось трапилось? Під’їхавши до школи дістаю телефон, на екрані смс :

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

День як завжди пролетів швидко, тим більше з подругами. По закінченню уроків ми рванули по магазинам. До центру розваг, як і планували. Ми вміємо відпочивати, суттєво по жіночому: пили смузі, міряли новий одяг, хоча я нічого не купила, взуття, зайшли в магазин парфумів де, на наше здивування, був розпродаж та роздача безкоштовних пробників. Я звісно ж зраділа, можливість безкоштовно себе порадувати.

– Ну ходімо! – не задоволено промовляє Кетрін.

– Мія? – підійшовши до мене звертається якась жінка. Красива, висока, одягнена з-за останніми колекціями світу моди. Блондинка з ідеальним волоссям, макіяжем. Одягнена у сірий класичний костюм: брюки, біла сорочка, піджак. Чорні лобутени та супер крута з крокодилової шкіри сумка. Я одразу зрозуміла, що дамочка з вищого класу. Еліта. Цікаво, звідки вона мене знає?

– Прошу вибачення! Ви до мене? – здивовано запитую я. Її оцінюючий погляд мене просто розізлив. Вона не соромлячись оглядає мене, з ніг до голови. Лише одна секунда знайомства і я розумію що ми неполадимо.

– Хм! – скривившись шипить вона.

– Що значить, хм? – так і хочеться вирубити її з голови.– Ми здається не знайомі!

– Одже – це з тобою проводить свій час, мій син?

– Ви мати Алекса? – я остовпіла.

– Хм, я, так, я мати, а ти хто? З якої причини він з тобою проводить час до самого ранку? Хм, хоча… – вона знову мене оцінює поглядом -… тут все ясно!

– Що Ви сказали? Він мене кохає, тому і проводить час зі мною! Хоча з впевністю скажу, що Ви не розумієте значення слово,,Кохання,,! – я як йожик, одразу висовую колючки. Хто вона така, що вона мене ображає. Я не дозволю їй цього.

– Хм, мила, я таких як ти, бачу на скрізь! Він з тобою не буде, ти нерівня йому, ти обірванка! Кинь його сама, доки він того не зробив! – я роблю крок до неї, не здаючи своєї захисної позиції.

– Не вам вирішувати, будемо разом ми чи ні! Зрозуміло Вам, дамочко! – вона теж робить крок до мене, і наші обличчя в 30 см одне від одного.

– Це ми ще побачимо! – відповідає вона, розвертається, одягає чорні окуляри та йде геть у натовп. Я стою, сліз нема – лише пустота. Я знала, знала що будуть проблеми. Як я могла залізти в таке лайно?

Як легко вимовити слово прощавай і як же боляче його почути!

На автопілоті дістаю телефон і строчу смс:

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я вимикаю телефон та кладу його до сумочки. Швидко попрощавшись з подругами іду додому.

– Я ж казала що він та його сімейка мудаки! – вслід мені ричить Кетрін.

– Не кажи так, він її кохає, це все його мати! – огризається Лілі.

Дорогою додому я знову замислилась про життя, буття, минуле, майбутнє. Мені здається що проблеми в житті безкінечні. Можливо це і є доросле життя? А можливо це просто, як кажуть,,чорна полоса,,. Раніше я думала, що все що твориться в моєму житі є як випробування за щось. Думала що я не така! Ненормальна! Зараз мені спадає на думку що всі ці екзамени життя можливо для чогось, більшого, вищого!? Можливо я маю чомусь навчитись? Щось зрозуміти? Хм, мені потрібен час, все це обдумати!

Підходячи до будинку помічаю світло та гучну музику. Ех, заходжу, тато сидить уже такий як потрібно, з ним якась жінка. Я бачила її пару разів.

– Що ти робиш? Ти обіцяв не пити! – на піднятій ноті звертаюсь я до тата.

– Іди до себе в кімнату, розкричалась тут! – бовкнуло те стерво, ще й махнула рукою в мій бік ніби я пусте місце.

– Що ти сказала? Ти взагалі рот свій закрила, я з татом розмовляю, а не з тобою! – я кидаю на підлогу підбори що несла в руці, та сумку. Я йшла босою. Охота розтовкти їй пику об стіл, ще один звук з її посохлих, пропалених дешевим спиртним губ і вона своє отримає. Вона стукає тата по руці.

– Мія, не говори так зі своєю мачухою, з сьогоднішнього дня, це моя дружина, вона буде жити з нами.

– Через мій труп! Мені вистачає одного алкаша! – спокійно Мія, спокійно. Кров так і бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цієї сучки, а вона посміхається, закинула ногу на ногу, ніби цю війну вона виграла. Я іду до своєї кімнати, заходжу та замикаюсь з середини, піднявши голову в гору надіюсь розгледіти …не знаю, що я там хочу розгледіти, там стеля і все. Що робити? Куди піти? Це капець, я навіть не маю куди піти, ні тітки, ні бабусі. Потрібно зняти це плаття. Швидко одягаю джинси, рвані на колінах, майку рожевого кольору, білі кросівки, спортивку, як у групи підтримки. Вмикаю телефон та пишу Лілі:

Я

Лілі

Я

Лілі

Я

На екрані висвічується 31 пропущений від Алекса, 9 смс. Я вирішую не читати, тому знову швидко вимикаю телефон. Хватаю до сумки: запасні трусики, духи, косметичку. Беру небагато коштів зі своєї схованки та вилажу через вікно. Сідаю на,.харлея,,, рюкзак кидаю до корзини, наушники у вуха і їду. Як зазвичай музика пробиває мене до кісточок, грає спокійна пісня. Вечірній прохолодній вітер обдуває моє змочене каплями дощу обличчя.

Не хочу думати за тата, за його нову пасію, за Алекса та його сучку – маму. Хочеться забутись. Тому швидко їду до Лілі. Не вистачало ще мені зустріти по дорозі цього брехуна. А можливо він сидить дома? Зі своєю ідеальною мамою в бездоганному будинку, з успішним татом. Пішли вони всі…

Проїжджаю клумбу квітів, не знаю що за вид але вони бездоганні. Бутон крупний рожевий. Зупиняюсь, швидко зриваю невеличкий букет. Мати Лілі, дуже мила та добра до мене. Вона справжня мати: кохає своїх діток, турботлива, вона готова на все заради Лілі та її молодшого брата Макса. Але вона причудлива, як і її донька. В хорошому значені цього слова. Розкладає одяг по кольорам, завжди на 100% опрятна. Вона неймовірна жінка. А головне, чудова мати.

Алекс

Після останнього смс від Мії я просто підірвався від ярості. Тато був дома, тому Мію зустріла мати. Де? Де вони могли зустрітись? Що мама їй наговорила? Чому ця жінка постійно сує свого носа у моє життя? Я хватаю на столі ланцюг з ключами від машин.

– Тату! Тату!!! – кричу я.В цю ж секунду телефоную матері, вона не бере слухавку. Спускаюсь на перший поверх, швидко проходжу по кімнатах, шукаючи тата, це не дім а музей.– Тату! – ніхто не відповідає. Я швидко вибігаю на подвір’я, заплигую до машини та знову набираю матір. Ставлю на гучний звук, ідуть гудки.– Візьми слухавку! Візьми … – промовляю я сам до себе. Я їду не знаю поки що куди, б’ю пальцями по керму, завжди так роблю коли нервую.

– Алло, синок!

– Ти де? – грубо запитую я.

– Сину, щось сталось? – от ненормальна, робить вигляд ніби вона не знає, не розуміє що саме сталось.

– Ти де? – уже з криком запиту я.

– Я у подруги, Жасмін. Ти її знаєш!

– Я зараз буду! – виключаю телефон не дочекавшись відповіді. Телефоную Мії 1,2,7,16 разів, телефон постійно вимкнений. Пишу смс. Кидаю телефон на сидіння поруч. Ось і дім тієї мадами. Не люблю її. Вона худа, висока, огняно рижа. Груди накачані, губи накачані. Ще й майстер по брехням та поливанням бруду людей, номер один у всій цій херні. Виходжу з машини, гнів аж душить мене, тому я покашлюю. А якщо Мій не захоче бути зі мною, що тоді? Я так кохаю її! Вона повна протилежність всіх з ким я знався, зустрічався, протилежність моїй матусі. Вона щира, добра, сповнена сонця. Так, у її житі є складнощі, але вона здається навіть сама того не розуміє – наскільки вона сильна і не дивлячись на все, що твориться, оптимістична, незламна. Вона надихає мене. Вона моя споріднена душа! І так – ми знайомі мало, але відчуття що вічність. Вона мені як найкращий друг, але ще більше. Це єдина людина у світі, яка знає мене краще ніж хтось інший, мене справжнього. Вона та, хто робить мене кращим. Фактично вона не робить, я сам це роблю, тому що вона надихає мене. І не важливо, що станеться, вона завжди буде моє перше справжнє кохання. Ніхто і ніколи не зможе змінити цього.

Відкриваю двері не стукаючи. Дім звісно здоровенний, все з мрамору, вишукана мебель, скрізь живі квіти, дорогі картини.

– Як ти могла? – кричу я вказуючи пальцем на матір.– Де ти зустріла Мію, що ти їй сказала? – вона сидить як залізна леді, п’є вино з великого бокалу. Боже від неї так і віє високомірям, грубістю, холодом.

– Хм, синочок! Я ж казала тобі, що вона не підходить нам! Вона біднячка. Я одразу зрозуміла, що то була вона, миле личко вкладене в дешеве лахміття. А коли я почула, що вона хоче набрати безкоштовних пробників, у дорогому магазині парфумів, мені стало ще смішніше. І я вирішила продовжити собі розвагу. Тому і підійшла.

– Не кажи так! Ти не маєш права судити людей по їх одягу чи статусу!

– Я думала ти пограєшся, переспиш з нею декілька разів і все. Але вона бойова дівка, має левину хватку. Не знаю, чи можливо, це ти – тюхтій! – вона відпиває глоток вина.

– Не смій говорити так про неї! – попереджую я.– Я люблю її, і твоя думка мене не цікавить. Я сам творю свою долю!

– Це тобі навіяла твоя обідранка? Так, вона сама творить свою долю, а ти, залежний від нас, всі твої достатки: машини, будинок, навчання в коледжі- залежить він нашого з татом рішення! Тому думай кому і що ти говориш!

– Мені не потрібні твої гроші! Мені потрібна вона! Кошти мають можливість зникати та закінчуватись, а кохання ні.

– Ахаха, кохання? Милий кохання – це фантом. Кохання немає!

По з-заді мене виходить Жасмін, я не одразу зрозумів що її не було у кімнаті. Вона проводить пальцем по моєму обличчю і я різко відштовхую її руку. Вона посміхаючись проходить до кімнати у руці теж бокал з вином. Волосся розпущене, губи та плаття на ній як і волосся червоного кольору. Мене аж воротить від неї. Я роблю декілька кроків назад…

– Мені соромно, що ти моя мати. Колись ти була для мене прикладом, тепер ти стала першокласним стервом, що визиває в мені лише ненависть. Знаєш при всій повазі до тебе, хочу сказати лише одне:,, В житті все буває, і можна допомогти кожній людині витягнувши її з болота, але матусю, витягти болото з людини не вдасться.,, Шкода що гроші тебе так змінили. Надіюсь моя мати, справжня, а не ось це … – я вказую пальцем на неї… – повернеться до нас з тотом! Хоча шансів дуже мало! – вона відривається від вина і не дивлячись на мене промовляє…

– Ти правий синок, хтось змінюється і стає першокласним багатим стервом, а хтось із обідранки, стане лише повією та алкоголічкою, як і її татусь. Ти не будеш з неї! Я все сказала!

Я виходжу на двір, берусь за голову. Що, що робити? Я повинен її знайти, пояснити все! Я знову сідаю до машини і лечу зі швидкістю 180 км. На шкільному стадіоні її немає, лечу до неї додому, будинок пустий я хвилин п’ять стукав ніхто не вийшов. По заглядаючи у вікна розумію, що це дім спустошений та одинокий, як моє серце. Де ж вона? Де моя дівчинка? Я не можу її втратити! Я так довго її чекав. Зло так і ллється з мене і я не витримуючи ударяю кулаком у дверці машини. Просто клас, з’являється вм’ятина. Зірвався холодний вітер і падає перша крапля дощу.

Мія

Стало прохолодно, в мить розпочався дощ. На дворі на моє здивування тиша, лише вітер посвистує.

Стук – стук. Чую рух в домі. Макс відмикає двері, він ще такий малий, але вже має переваги перед іншими хлопчинами свого віку: він дуже вродливий, шкіра смуглява, чорне волосся та брови, пухлі губи та ямочки на щоках. А головне у нього добре,,підвішений язик,,. Хоча він лише у сьомому класі має вигляд він на пару років старше, як дев’ятикласник. Вони з Лілі не схожі, тому що у них папи по крові не рідні. Рідний тато Лілі, покинув їх з мамою давно, здається їй було всього декілька років. Меган – мати, була ще молодою, тому вийшла заміж в друге і народила Макса.

– Привіт гарненька! – з посмішко вітає мене цей ні разу не сором’язливий хлопчина.

– Привіт Масік! Де твоя сестра?

– На кухні, зараз ще Кетрін приїде! Мамуся заколотила супер вечерю. Ти ж знаєш, вона любить коли ти приходиш.

Я роззуваюсь та проходжу. На кухні все кипить. Дівчата бігають, шуршать по кухні.

– Доброго вечора Меган! – вітаючись протягую букет.

– Доброго! Це мені? – здивовано пищить вона.

– Ага! – її радість не може не викликати в мене посмішку. Вона підходить та кріпко обіймає мене, бере з рук квіти та нюхає їх. Вона сповнена сяйва повідомляє нас, що йде по вазу під квіти. Ми всі троє посміхаємось. За хвилину після мене, прибуває Кетрін. Ну ось ми і в повному складі, немає лише тата Макса він у відряджені. Тому у нашому жіночому колективі один чоловік – Масік.

Вечеря була прекрасна. Ми смачно та ситно поїли, насміялись до схочу, Меган просто ідеальна мати та хазяйка. Прибравши за собою ми з дівчатами піднялись до кімнати Лілі. Наше сьогоднішнє сховище. Кімната її звісно як з картинки, оформлена дизайнером: шпалери, кольори, інтер’єр. Все ніжно рожеве, з білими полосами, квіточками та метеликами. Ми кинули велику ковдру на землю, застелили постіль, накидали подушок, швидко повдягали майки, взяли теплу ковдру і повкладались одне біля одного. Світло було вимкнене, тихо грала музика і я не втрималась від розпитів дівчат і розповіла їм за тата, за те, що здається кохаю Алекса, за біль в грудях, за порізані руки. За все. Не знаю чи правильно я зробила, але мені так необхідна була підтримка. І тут Кетрінн …. ну як завжди…