Конотоп над Єзучем
Собаки лежали у печері, багаття горіло цілу ніч, сани закривали вхід, спали по-черзі. Під ранок з’явились вовки і оточили подорожніх. Собаки боялись вовків, не давались до рук. Лише вовкодави-вожаки дали себе впрягти у сани, а решту собак помістили зверху на сани і накрили потертими лантухами із шкір. Сани зв’язали між собою. У перші сани разом із вовкодавами упряглися Бурляй і Мина, по боках стали Малк і Сороок з рогатинами. Харитон сидів у задку на задніх санях і тримав смолоскип, що димів.
Валка рушила, вовки не відставали. Харитон дістав із лантуха одну лайку, оглушив її смолоскипом і жбурнув у зграю. Вмить жертву розтерзали. Так глухівська валка дісталась до Мутинських лісів. Раптом з одного берега почувся тривожний рев оленя, але самого звіра не було видно. Зграя вовків помчала у напрямку звуків. Сиверяни впрягали собак у сани, валка мчала до Путивля. Бурляй перший оговтався і гукнув Харитону:
– Для поїздок у Чернігів треба закупити коней. Соберем у Глухові народне «віче», нехай громада вирішить цю важливу справу.
ІІ
ВЕСНЯНИЙ ТОРГ НА ДНІПРІ
Торгові шляхи по річках використовувались не лише зимою. Весною з річок сходили льоди, за ними прибувала валова вода. Чисельні притоки Дніпра несли силу силенну води у його русло. Рівень води у притоках і у Дніпрі підіймався. Низини, заплави, ярки, озера ховались під водою. Широчінь ріки —велетня нагадувала море. При весінньому розливі вод дніпровські пороги ховались під водою. Це давало змогу великим торговим судам підійматись уверх по Дніпру, обминувши пороги. Ще далекими пращурами для ведення торгівлі обирались острови посеред Дніпра.
Заморські купці поспішали використати весінні води. Вони заходили у гирло Дніпра, підіймались уверх, заходили у води приток: Росі, Сули, Супою, Остра. Тут були торгові зупинки. З навколишніх земель слов’яни прибували на човнах, на паромах, на байдаках, на ладьях, на довбанках. Їхали племена: прип’ятські, верхньодніпровські, сожські, сиверяни і севреки, деснянські, сеймівські. Із верхів’я річки Оки по менших річках – Остер, Сейм, Десна, Снов – спускались вятичі.
Купці-ромеї пливуть по водах Євксинського Понту, який ще називали Тепле море. Їх кораблі мають високий вигнутий ніс та високу корму, борти вигинаються дугою. Біля самої води з боків корабля зроблено отвори для весел. Судно женуть веслярі-раби, яких приковують до лави.
За допомогою трикутних вітрил змінюють напрям корабля. Згодом такі судна назвали «галери». До задньої корми канатами прив’язані човни із різним крамом. Ромеї везуть до Київської Руси: тканини, мідь, залізо, приправи, прикраси, сухі фрукти і сіль. За сіллю ромеї плавають до мілкого моря, яке знаходилось у степах і відділене від Теплого моря Керченським перешийком. Давня назва його Сурезське море. Біля нього є соляні озера. Сіль нагрібали раби руками у корзини і носили на галеру. Тут траплялися напади кочівників, тож купці везли і воїнів.
На весняний торг на Дніпрі вирушали невеликі каравани торгових кораблів. Найменше караван мав дві галери, але могло бути і до десяти суден. Каравани підіймались уверх по Дніпру безперевно, бо природа відводила дуже короткий час для «валової води». Купці їхали по Дніпру безбоязно. Під час розливу рік кочівники у степах не з’являлись. На дніпровських островах заморських купців уже чекали слов’янські племена із своїм крамом. Частина купців зупинялась біля островів на торг; інші – підіймались вище уверх по течії, до великого торжища під горою.
На високій горі стояло укріплення русів, на пологих спусках проводились торги. Лише дві або три галери завертали у притоки Сулу і Супой для малого торгу.
Перший весняний торг збирався на пісчаному острові Торжок, який знаходився протии гирла річки Рось, що впадає у Дніпро. На Торжок-острів прибували човни з берегів Росави, з Рось-ріки, Роставиці-ріки, з Поросся. Росичі привозили зерно (пшениця, ячмінь, овес), шкіри великих тварин і диких звірів: буйвалів, коней, турів, зубрів, корів, вепрів. А також на продаж ішли запаси їжі: в’ялене та сушене м’ясо, жири, меди і віск, суха риба.
Знизу, уверх по Дніпру, каравани купців-ромеїв спершу зупиняються біля острова Торжок. Тут вони заберуть весь «хліб» – пшеницю і ячмінь. Проходив обмін товарами. Для купців-слов’ян найголовніше: як найбільше закупити солі.
На Торжок-острів прибувають і купці з півночі. Це прусси з берегів Варяжського моря. Вони везуть найкращу за усіх пушнину та шкіри північного звіра. Пруси домовляються з ромеями і пливуть з ними до Візантії, де продадуть свій товар набагато дорожче.
Другий весняний торг знаходився уверх по Дніпру під горою. Глибина під високими берегами давала змогу зупинятися великим суднам. Пологі береги під горою були зручні для ведення обміну товарами. На горі стояло укріплення Русів. Тут під горою знаходився верхній торг. Першим опустів Торжок-острів, але торгові каравани прибували і прямували на верхній торжок під горою. Під гору прибували слов’янські човни із Ірпиня, Тетеріва, Уж-ріки, Горинь-ріки, Остра, Десни.
Купці-ромеї за багато років плавання по Дніпру вивчили слов’янську мову. При обміні товарами ромеї дають клятви щодо якості своїх товарів, згадуючи Іісуса Христа та Діву Марію.
Слов’яни-язичники при обміні згадують бога Сварога, який не дає їм збрехати. На верхньому торзі під горою головними товарами обміну теж виступали «хліб» та «сіль». За одного бобра давали п’ять жмень солі, за одну куницю – три жмені, за одну видру – дві жмені, за десять білок – лиш одну жменю солі. Зерно пшениці та ячменю – це слов’янський товар, то і ціни складали слов’яни. При обміні зерно міряли міркою, яка мала вигляд посудини із дерева.
Це були різні ковши, довбанки, ступи, ковганки. Прибулі купці постійно виміряли рівень води у Дніпрі. Вода спадала, за одну ніч великі судна відпливали від гори. Вони поспішали по великій воді пройти дніпровські пороги – дьявольсе пекло, як їх називали християни.
ІІІ
У ВЕРХІВ’ЯХ СУЛИ
Весною Дніпро розливається, мов море. Пороги ховаються під водою. Лише під час великого розливу торгівельні каравани підіймаються уверх по Дніпру та міняють товари на тутешніх торжищах. Із кожного каравану купці виділяють два або три судна, які прямують, ніде не зупиняючись, у верхів’я річки Сули або Супою. У верхів’ях цих річок з давніх часів існують торгові зупинки. Тут торг малий, але бариш великий. Купці-ромеї визначають самі, яким суднам заходити на малий торг. Їх кораблі під вітрилами та з допомогою прикутих рабів-веслярів поспішають уверх по Сулі.
Зупинка завжди проводиться біля глибоких озер, до яких з двох боків впадають місцеві річки. Згодом ці річки назвали – Ромен, а зупинку – Ромни, від слова «ромеї». За кораблями тяглася низка човнів з крамом. Їх переганяли по річці Ромен на іншу, що звалась Торговиця. На берегах Торговиці вже стояли намети і диміли багаття. Сиверські мисливці чекали купців-ромеїв. Вони привозили пушнину, шкіри, вік, меди, суху рибу.
Сиверці чекали «солі» та «хліба», ромеї це знали. Прибулі купці встановлювали високі ціни, мали великий бариш. Лише за мед та віск сиверяни називали свою ціну. Проходив обмін товарами.
По Десні, по Сейму, по Клевені, вниз за течією, пливли човни, ладьї, пароми з різним товаром. Весною по великій воді діставались до широкої та повноводної річки Язучої, що впадала у Сейм. На берегах Язучої зустрічались невеликі поселення-слободи. Обидва береги Язучої переходили у безкінечні болота. Лише десь посередині виступали круті береги з обох боків.
До Язучої впадають невеличкі річки: Липка, Кросна, Конотопка. На одному пагорбі, що висунувся занадто у Язучу, виднілося городище, обнесене високим частоколом. По кутах дві високі вежі нагадували про постійну небезпеку.
На Торговицю прибували заздалегідь, шукали сухий пагорб, ставили намети, розкладали багаття. Товар виставляли рядами, на ніч накривали шкірами, посилали на Сулу човен з людьми на розвідку. День і ніч проходили у чеканні.
Сиверяни знали, що прибудуть лише два або три кораблі. Ромеї їх називали «галери». Прикуті веслярі будуть гнати «галери» проти течії. Позаду кожного судна тяглося по п’ять човнів із крамом, на веслах сиділи чорнокожі раби, голі до поясу. З великих кораблів обмін товарами проведуть у Ромнах, а човни поженуть на Торговицю. Обмін товарами проходив жваво та рішуче.
Якщо сиверянин не згоджувався на запропоновану ціну ромеями, міг залишатись без зерна і без солі. Без перестану купці між собою домовлялися, сперечалися, роздивлялись крам, нюхали і м’яли пушнину, мочили кожі, смакували меди. З кожним днем мінялись ціни. Сіль і зерно у ромеїв закінчувалося. То ж у останній день ціни виростали.
На кораблях кормовий заміряв спад води у Сулі по декілька разів на день. Вода спадала. Враз почалася метушня. Човни з крамом чіпляли до кораблів, на галерах всі сідали на весла, гнали судна вниз по течії до Дніпра. Попереду на мороплавців чекали дніпровстькі пороги.
Ще на порогах була висока вода, але смертельна небезпека чекала на кожного. Якщо скелі піднімуться над водою, на купців чекає праця переправи волоками, під час якої можуть наскочити степовики. На першому кораблі стояв проводир і показував шлях за яким повертала решта. Сулу і Псьол минули під вечір, повернули під правий високий берег і зайшли у тиху гавань, стали на якір. Другого дня вирушили по Дніпру, поминули гирло Ворскли. Тут течія Дніпра уповільнила хід. Русло проходило між високими кам’яними берегами, які звужувались. Починались дніпровські тіснини.
Було тихо, без вітру, вітрила обвисли. На кораблях і човнах усі взялися за весла, гребли з усіх сил. День спадав, темніло. Вожак каравану повернув кораблі у тиху заводь невеличкої річки. В темноті на пороги не підеш. Тут ромеї-християни відправили молебінь за благополучне проходження порогів. Вода спадала.
На ранок караван знову вийшов на широчінь Дніпра. Шлях проходив у дніпровських «тіснинах». З одного боку до Дніпра пробилась через скелі річка Самара. Минувши гирло Самари, ромеї побачили посеред річки острів, перед яким проходила гряда каміння. Це починались дніп-ровські пороги. Паруси на галерах опустили, взялися за весла. Їх понесла шалена течія.
Караван перевалив через рубіж. Враз на шляху під островом підіймався водяний бурун; вода повертала вбік, потягла за собою караван і винесла за острів.
По всій ширині Дніпра били фонтани із води; гострі трикутники каміння визирали на поверхні, їх накривало водою, утворюючи водяні горби. Човни летіли, мов тріски. Веслярі слідкували за камінням та вчасно звертали. Береги розходились, русло ширшало, «тіснини» залишались позаду, зустрічались наполовину затоплені острови.
День пройшов у великій напрузі та у страху. Попереду з’явились обриси великого острова Хортиця. Цей острів не затоплювало водою. Здалеку виднівся ліс, а згодом почали проглядати невеликі хати під очеретом. По берегах виднілись сліди від багаття. Караван ромеїв пристав до берегу. Тут християни принесли хвалу богу, що врятував їх від вірної смерті.
ІV
ОСІННІЙ ТОРГ НА ХОРТИЦІ
Весною та влітку Хортиця була безлюдна. Коли племена готів володіли приморськими степами, а може і до них, по річках Ворсклі, Самарі і Орелі жили слов’яни, які розробляли землю та сіяли зерно. Зерно возили на осінній торг на Хортицю. Цей острів ромеї називали іменем святого Григорія, а слов’яни назвали «Хортиця» по імені бога сонця – Хорс. На Хортиці було святилище, тут приносили жертви богам. Але християнські завойовники зруйнували «капище» язичників.
Влітку оживають степи. Чисельні яри та вибалки, що звільнилися від води, заростають густими чагарниками, верболозом, травами. Степи вкриваються ковилями. Земля твердіє, з’являються кочівники. На півдні біля берегів Чорного моря, колишнього Євксинського Понту, в різні часи кочували різні племена. До «княжої доби» Київської Руси слов’янські народи потерпали від нападів лютих хазар. Вони приходили від Волги, де була їхня держава і столиця Ітиль. Князі Руси зруйнували хазарську державу, столицю спалили.
Відкрився шлях на Причорномор’я іншим кочівникам. Прийшли косоги, печеніги, торки, ясси, половці (кумани). Вони вели постійні набіги на слов’ян, що осіли по південних притоках Дніпра: Сулі, Супою, Псьолу, Ворсклі, Росі, Стугні.
Племена відступили на північ, у ліси та болота. Кочівники їх грабували та набирали великий полон. Їх орди скупчувались поблизу Дніпра та чекали осені. На острові Хортиця відбувався осінній торг.
З багатьох держав, що були біля Чорного та Середземного морів, їхали купці з товарами, завертали у гирло Дніпра, зупинялись біля Хортиці. Це були ілліни, ромеї, карикатяни, афіни, египтяни, сірійці. Привозили різний товар: тканини, приправи, прикраси, сухі фрукти, вироби із заліза та міді.
Окремі галери, перед відправкою на осінній торг, вирушали на південь, обходили пів-острів Крим. Заходили у Керченський пролив, пливли по Азовському морю, до солоних озер. Купці везли рабів і озброєних воїнів. Галери грузили сіллю. Із дна озера сіль нагрібали у кошулі, носили на судно. Воїни в той час відбивали напади кочівників.
Літом Дніпро міліє, пороги виступають із води на всю величінь; шлях уверх стає перекритим. Кораблі і товар тягли по березі волоком. Біля порогів на купців чатували степняки, тож купці брали із собою озброєних воїнів.
Причорноморські купці зупинялись під Хортицею. Сюди прибували і слов’яни із ближніх рік із зерном. По суходолу до Дніпра на конях, на верблюдах, на гарбах їхали купці із кочових орд. Вони везли на осінній торг шкіри великих тварин, овечу шерсть, копчене м’ясо.
Та основний товар у кочівників був – люди. Полонених зв’язували, окремо жінок і окремо чоловіків. Гнали по степу босоніж. Але годували ретельно, хоча це була лише в’ялена конина. Це був товар на продаж.
На осінньому торзі на Хортиці основною ланкою виступала работоргівля. Торгівля рабами приносила великий бариш купцям. Купці повезуть людей на далекі торги других держав і продадуть у рабство. Кочівники отримали полон задарма, а чужоземні купці заплатили їм дорого.
Осінній торг на Хортиці тривав довго, до самих морозів. Тут для кораблів були тихі бухточки. На острові стояли хати, де можна розміститись і чекати живого товару.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ВЕЛИКІ ПРОТИСТОЯННЯ
І. Відродження Східної Руси. – ІІ. Литовсько-руське княківство. – ІІІ. Вікова ворожнеча між Польщею і Москвою. – ІV. Козаки на Україні. —
V. Заснування колегії у Києві
І
ВІДРОДЖЕННЯ СХІДНОЇ РУСИ
Східна Русь з 1235 року знаходилась під татаро-монгольським ігом. Майже всі городи були зруйновані. Князі поступово підіймали свої володіння із попелищ. На право управляти князівством вони їздили у ставку до татарського хана по «ярлик». Московський князь Дмитро Іванович (1350—1389 р.р.) підняв Москву із руїн, поставив кам’яний Кремль, об’єднав зусилля дрібних князів Східної Руси і виступив проти татар. Він одержав перемогу у битві біля Дону на Куликівському полі.
Але татари не відступали. Через два роки вони пішли на Москву, спалили і розграбили. Орда ще довго з Руси брала данину серебром і золотом.
На річці Волзі утворились татарські князівства з городами-укріпленнями: Казань і Астрахань. Вони постійно нападали і розоряли руські землі. Московським князям вдалося об’єднати дрібніші князівства і створити одне міцне князівство.
У ХV столітті до Московського князівства вже їхали купці німецькі, фламандські, голондські. Був лише один торговий шлях, який з’єднував Псков і Ригу, він літом проходив по воді, а взимку по снігу. Ліси та болота відділяли городи від причалів на Варяжському морі. Між Ярославцем і Москвою торгові каравани проходили лише зимою: 700—800 саней, загружених зерном та рибою, їхали із охороною, яка захищала від нападу татар. Чужоземні купці мали привілеї, а на руських купців накладали налоги та пошлину.
Одиницею у торгівлі був «рубль», від слова «рубати», він мінявся на 100 копійок. Вага «рубля» відповідала 16-ти золотників серебра. Ці рублі цінували англійські купці, копійки мали назву «деньга» від татарського «дин» – серебро.
У ХVІ столітті на монеті з’явилось зображення воїна із списом, по російському «копіє». Монету назвали «копійка». Ще була дрібна монета «алтин» (від татарського all-шість) – або монета 6 копійок; гривня відповідала – 20 копійок; полтинник – піврубля. Серебряна «деньга» мала овальну форму, вона запозичена у татар.
Це дрібна монета, купці набирали монети у рот (до 50 штук), не рахуючи, і розраховувались. У 1553 році на Русь прийшла чума і довго косила людей. У Пскові лише захоронили 25 тисяч трупів, а за межами міста ніхто не рахував.
Весною чума була уже в Луках, Торопці, Смоленську, Полоцьку. На слідуючий рік вона дійшла до Новгороду, Старої Руси, Можайську і до Москви. Методи боротьби були жорсттокі. У Новгороді вигнали псковських купців, обвинувативши їх у розносі хвороби, а хто не підкорився, того палили живцем. Палили священників за те, що ходили до хворих з молитвою.
Культура, просвіта та література у житті Московського князівства ХV-ХVІ століть стояли на рівні до татаро-монгольського нашестя. Література і наука були церковними. З’явились книги митрополита Макарія «Степенная книга» – релігійні повчання, «Місячні читан-ня» – про життя святих. Свої подорожі у святі місця описали Поздняков і Коробейников. Була написана Енциклопедія різних правил для суспільства, яка називалась «Домострой». Ця праця колективна.
Православна Росія рівнялась на рабовласницьку державу Візантію, в якій базилевси релігію поставили на службу державі, під релігійними прапорами завойовували інші народи. Московські князі будували церкви і монастирі, а про школи не дійшли згадки до наших часів. Хоча до татар у старих монастирях були школи.
На початку ХVІ століття у Московському князівстві сідає на престол Іван ІV. Під його правлінням утворилась олігархія, у державі розпочалась боротьба між боярами, тиранія і смута. Релігія і церква підносили особу князя до рівня божества. Князь Іван ІV назвався царем, а князівство називалось царство. Він говорив: «царь аки бог, из мала до велика чинит». Це був царь-деспот, жорстокий та лукавий, хоча мав гострий та допитливий розум. Московське царство з усіх сторін обступали ворожі сусіди.
Польша вже відняла у Москви Псков і Полоцьк, обступила Смоленськ. На півночі Швеція висадилась на берег Варяжського моря і зайняла половину Лівонії, перекрила торгові шляхи до Москви. На Сході татари забирали у купців хліб. На півдні – козаки не підкорялись, добивались волі. Московський царь провів у державі ряд змін, які приводили до військової повинності всіх підлеглих. Із вільних людей набиралось військо стрільців, яке було озброєне та вивчене на європейський зразок.
До війська приписувались служиві люди, козаки, селяни. Вони мали зброю: луки, списи, саблі, сокири. Були запрошені західні майстри-ливарники, що плавили руду і виливали гармати. Так у похід на татар у Казань царь повіз 150 гармат, це вирішило битву. Під час військового походу всі області великого царства постачали військо: людьми, кіньми, фуражем, припасами їжі, підводами та інше. Це був обов’язок підлеглих. На Казань було зроблено декілька походів. Лише у 1557 році були приєднані Казань і Астрахань до Московських земель.
Лівонія – яблуко роздору. Вона розташована по берегах Варяжського моря, через її землі їдуть торгові шляхи із західними купцями. За Лівонію бились: Польша, Литва, Швеція і Росія.
Московський цар пішов війною на Лівонію, вимагав повернути колишній Юрьєв, що збудували київські князі, ставив Лівонії докори за утиски православних церков та невиплату податі на мед. На допомогу цар привів татар. Лівонію грабили. Лівонія просила відстроку.
У 1558 році Лівонія була приєднана до Московського царства. З Польщею не припинялись військові чвари.
Польша зажадала повернути собі Новгород та Псков, колишні городи Литовського князівства, що вважала їх своїми, як наслідні. Литовський король Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і його королівство перейшло до поляків.
У 1563 році Московський цар на такі вимоги рушив війною на Польшу і відібрав назад свої городи Смоленськ і Полоцьк. Султан турецький не прощав Московському царю розорення Казані і Астрахані. У 1571 році татари переправились через Оку, підійшли під Москву.
Оборону тримав князь Бельський, але Москву взяли, спалили, забрали у полон 150 тисяч людей. Султан вимагав у царя 2000 рублів данини, але царь послав лише 200 рублів. Тоді татари через рік ще раз з’явились під Москвою. Князь Михайло Воротинський прогнав їх.
У Польші помер король Сигизмунд-Август. Три роки шукали нову кандидатуру. Турецький султан уже давно зазіхав на слов’янську державу. Він виставив свого кандидата Стефана Баторія, трансільванського воєводу, привіз його у Варшаву, а під містом поставив 120 тисяч татар для підтримки кандидата.
У Варшаві розпочалась паніка, але поляки його прийняли. Баторій не знав польської мови, говорив по-латині, але був талановитий полководець. У нього була лише одна мета – походи на Москву.
Похід Баторія на Лівонію ще більше спустошив землі на берегах з морськими пристанями. Знову під Польшу підпадають Псков і Полоцьк.
Баторій зібрав військо до 15 тисяч воїнів і пішов на Московське царство, зайняв Полоцьк. Московський царь Іван ІV зібрав військо у 30 тисяч чоловік і дав наказ усім городам формувати гарнізон
Армія Баторія організована та підготовлена по європейським уставам, являла велику загрозу старій московській армії.
ІІ
ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
На початку ХІV століття на півночі утворилось Литовське князівство. Литовці не слов’янського кореня. Литовський князь Гедимин, розширюючи свої землі, завоював Білу Русь і Червону Русь, підійшов до Києва. Та рештки удільних князів Київської Руси вийшли із військом йому назустріч.
У 1320 році на річці Ірпень відбулася битва. Багаточисельне військо Гедимина перемогло невеликий загін князів, зайняло Київ. Син великого литовського князя, Ольгерд, рушив на татар.
У 1360 році відбулася битва на «Синіх водах». Литовське військо розбило трьох татарських ханів, а рештки татар утекли у Дике поле. Литовське князівство доходило до берегів Чорного моря. У 1360 році прилучено великий край на лівому березі Дніпра – по річках Сула, Ворскла, Псьол. Також були прилучені Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства. Україна перебувала під владою Литви.
Згодом один із литовських князів, Ягайло, одружився із польською королевою Ядвічою. У 1413 році відбулася злука двох держав. Польська шляхта переселялась на білоруські і українські землі, вводилась католицька релігія.
Брати Ягайла, удільні князі Витовт та Свидригайло, виступали проти прилучення українських земель до Польщі, боролись за самостійність Литви. Але королі Польщі: Владислав І, Владислав ІІ, Ян Казимир вели наполегливу політику закабалення Білорусії і України. Уводилась католицька віра, будувались костьоли, розширялись пільги, привілеї та права католиків на Україні.
Литовські пани зрівнялись у правах із шляхтою. На південних землях з’явились великі землевласники: Острожські, Заславські, Вишневецькі, Збаражські, Чарто-рийські, Сангушки, Воронецькі, Рожинські, Четвертинсь-кі та інші. Селяни, що жили на землях багатої шляхти, потрапили у вічну кабалу. Вони стали безземельними, не мали ніяких прав, а лише чисельні повинності. Поляки називали їх «хлопи».
Шляхта мала право суду і не допускала короля до своїх управ. З поляками переселились на українські землі німці, євреї, чехи. В городах заводили «магдебурзьке право», що означало поділ ремісників та купців на «цехи», це надавало різні пільги.
На початку ХV століття Литва прилучила городи сусіднього московського князівства: Смоленськ, Полоцьк, Псков. По річці Десні зайняла городи: Любеч, Чернігів, Новгород-Сіверський. На півдні утворилось могутнє ханство – Кримська орда. Вона займала острів Крим і степи біля острова. Цілі століття орда терзала Україну. За часів хана Менгли-Гірея орда пішла на українські землі грабувати.
Литовське князівство не чинило ніякого опору. На Україні польська шляхта дбала лише про свої угіддя, кожен окремо від інших.
Король польський не втручався у справи шляхти. Удільне литовське князівство було скасоване. Татари зруйнували і пограбували Київ у 1482 році, а у 1493 і у 1495 роках розоряли Чернігівську землю і самий Чернігів. Чернігівські князі запросили захисту у Московського князя.
У 1500 році Чернігівський князь Семен перейшов у підданство до Москви із Чернігівською землею від річки Остер. Тоді ж перейшов до Москви і князь Новгород-Сіверський Василь Шемятич. Москва виставила військо на оборону цих земель від Литви. У 1508 році князь Михайло Глинський задумав підняти повстання на Україні. Та тут піднялася проти нього польська шляхта, бо Московське князівство і Польща ворогували з давніх часів.
